Наприкінці червня в жовтоводській школі №12 зібрали батьків майбутніх першокласників і поміж загальної інформації повідомили, що навчатися будуть діти онлайн. Серед присутніх не було тих, хто активно відстоював офлайн навчання. Серед двох страхів - навчати вдома доньку і хвилюватися за неї в укритті, у мене переважає другий.
Немає бойових дій - є навчання
Юрій Кононенко, керівник головного управління загальної середньої та дошкільної освіти Міносвіти, в ефірі телемарафону заявив, що в Міністерстві освіти України хочуть зробити можливим очне навчання у школах в регіонах, де не ведуться бойові дії. Чиновник зазначив, що від початку пандемії коронавірусу та коли почалася широкомасштабна російська агресія, діти проводили дуже багато часу онлайн.
"Ми повинні почати навчальний рік з 1 вересня. Міністерство хоче зробити можливим очне навчання, тобто в режимі офлайн. На це спрямована зараз вся діяльність і органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій і самого МОН. Ми зараз повинні створити всі необхідні умови для того, щоб там, де не ведуться активні бойові дії, де є бомбосховища або укриття, діти могли піти в школу очно і вчитися під керівництвом вчителів", — сказав він.
Хто ж облаштує укриття?
Це не секрет, що комфортні умови в садочках та школі створюють за рахунок батьків. Збори коштів - завжди болюча тема в колективі. І в мене не було ілюзій, що під час війни адміністрація школи знайде якесь інше фінансування, ніж батьківські гаманці.
Чи шкода мені грошей для своєї дитини? Ні, не шкода, але я не впевнена, що маю достатню суму для того, щоб профінансувати укриття, яке зроблять за вимогами та правилами, а ще, де дитині буде комфортно та спокійно.
“Під містом російська армія. Негайно в укриття”, - сказала адміністраторка готелю в Гуляйполі, куди ми приїхали, тікаючи з Волновахи. Тікали ми все від тієї ж війни й російської армії. Тоді ми вперше спустилися в укриття. Там була вода, їжа, світло й інші діти. Дуже скоро донька знудилася, почала скаржитися на головний біль і проситися вийти, і, як результат, багато плакала.
Чи готові вчителі до такого стресу?
Попри образ вчителя, який нам навіяли батьки та радянське минуле нашої держави, я не маю ілюзій. Вчителі - звичайні жінки та чоловіки. Серед них мої колеги та подруги, адже за освітою я педагог. Нас не готували до екстремальних умов. Ми вперше переживаємо війну. Наразі ми не маємо відповідної спеціальної підготовки.
Окрім хвилювань за дитину, мене турбує - чи готова вчителька до такого стресу? Вона - звичайна людина, якій від надмірних хвилювань та в закритому приміщенні просто може стати зле. А хто ж опікуватиметься класом в такому випадку?
Всі ці питання я б обов’язково поставила директорці школи та вчительці, якби 1 вересня донці потрібно було сідати за парту.
Як вчити дитину самотужки?
Попри те, що у мене педагогічна освіта, моя донька не хоче займатися зі мною. Сумісне навчання призводить до спільного стресу.
Звісно, війна не має ставити життя на паузу. Ми і надалі повинні жити, вчитися та працювати. Але я не вбачаю нічого страшного в тому, якщо навчання буде йти повільніше. Ні війна, ні коронавірус, ні навчання онлайн не зроблять наших дітей дурнішими.
Вони стануть іншими. Через отриманий досвід будуть не схожими ні на нас, ні на наших батьків. Будуть особливими, але в жодному разі, не стануть гіршими.
На долю нас та наших дітей випало велике випробування і у всьому цьому наша задача - вижити і зберегти здоровий глузд.
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто
