Військовослужбовиця 95-ї окремої десантно-штурмової бригади «Вендета» розповіла, чому вирішила залишити цивільне життя і підписати контракт із Десантно-штурмовими військами Збройних Сил України (ДШВ). 22-річна дівчина з міста Жовті Води каже, що її рішення було закономірним — і навіть мільйон від мами не змінив би цього.
Хто повідомляє: 95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ДШВ ЗС
У чому суть
Її звати Ірина. Позивний — «Вендета». Дівчина каже, що рішення піти на службу не було спонтанним. Народилася й виросла в Жовтих Водах, два роки жила у Львові, повернулася додому вже під час російського вторгнення.
«Мені подобається сама тематика. Кров за кров, око за око. Тому й такий позивний», — пояснює вона.
Найближчі подруги не здивувалися, коли вона з’явилася у формі. Рідні сприйняли складніше. Вона повідомила мамі про контракт у день її народження.
«Вони казали: ми знали, що ти підеш. Бачили, що все ближче і ближче: я постійно щось купувала, носила хакі, цікавилася армією. Мама сказала, що це найгірше привітання, яке могло бути, — говорить Ірина. — Мама до останнього вмовляла лишитися вдома, казала: „Може, передумаєш? Будеш вдома сидіти, а я сама дам мільйон“».
Сім’я Ірини добре знає, що таке війна: її старший брат мобілізований, служить медиком, має осколок у стегні після поранення. Разом з ним воює і дядько.
«Мама вже двічі чекала дзвінків з госпіталю. Через це її страх зрозумілий», — каже Ірина.
Як вона потрапила саме до ДШВ
Спершу «Вендета» подавалася до «Кракена», «Азову» й «Айдару», але: у «Кракені» брали лише у штурм чоловіків; в «Азові» пропонували тільки посаду діловода; в «Айдар» не взяли без медичної освіти.
«Я психанула і просто пішла в ТЦК. І одночасно подалась у резерви та бригади. 95-та була єдина, хто швидко подзвонив і одразу затвердив», — каже «Вендета».
Нині «Вендета» проходить базову підготовку. У групі — понад 30 чоловіків і лише дві дівчини.
«Всі думали, що буде складніше. Але тут максимально адекватні командири й інструктори. Відчуваю, що на своєму місці».
Далі вона хоче стати пілотом ударного FPV-дрона: «Просто розвідкою бути не хочу. Прийшла все-таки мочити москалів».
Ірина зазначає, що рішення прийшло не ззовні, а зсередини: «Я вже не могла сидіти вдома. Все стало не те, все всередині казало: час. Мама казала — може, ще тиждень почекаєш. А я вже не могла. Просто знала: це мій момент».
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
