Внаслідок травми жовтоводець Олександр Кириченко вже близько 7 років прикутий до крісла колісного. Втім чоловік не падає духом. Він почав виготовляти статуетки, картини та кубки з картону і гіпсу, а ще завів YouTube канал.
Про те, як він адаптувався до нового життя, та про свої хобі Олександр розповів журналістам Жовті Води City.
Олександр Кириченко
У чому проблема?
Людей з інвалідністю у нашому суспільстві стає все більше. Війна кожного дня травмує – і військових, і цивільних. Це нова реальність, у якій ми всі маємо навчитися жити.
Люди з інвалідністю часто постають перед труднощами: адаптація до нового життя, психологічні бар'єри, відсутність у місті доступності, втрата життєвих орієнтирів та підтримки.
Яке рішення?
Олександр на кріслі колісному з 2017 року. Компресійний перелом та забій спинного мозку він отримав під час роботи будівельником, випавши з 4 поверху. Життя змінилося, періоди були різні, втім впевненість, що він знову буде ходити – була завжди. А щоб не депресувати, чоловік постійно чимось себе займав.
- Я не можу сказати, що я сильно втратив себе. Так, було неприємно, але в мене завжди є відчуття, що я буду ходити. Це напевно єдине, що мене тримає. Це до речі, до того питання, як не депресувати в такому стані – треба постійно щось робити. Я таким чином то читав, то дивився щось, різні речі робив, - розповідає жовтоводець.
Олександр Кириченко до того, як потрапив у крісло колісне
Олександр вже пів року виготовляє кубки з гіпсу для місцевих спортивних змагань. До цього він пробував в'язати. Светр на бабусі - якраз діло рук Олександра. А він ще завів YouTube канал, де показує, як виготовляє статуетки та картини.
Як це працює?
- Якщо чесно, я просто роблю такі речі різні, навіть не знаю, чим це може бути цікаво, - трішки соромлячись, каже на початку нашої розмови Олександр.
Картини Олександра
Молодий, гарний та усміхнений хлопець сидить у кімнаті на кріслі колісному. Поруч стіл, де він працює, а на стінах та поличках виготовлені власноруч картини. Чоловік мешкає з бабусею, вона виховувала його з дідусем все життя, батьків у нього не було. Бабуся хлопця, неймовірно позитивна та люб'язна жінка, одразу ж пропонує каву та печиво.
- Бабуся і друзі - це та велика підтримка з самого початку, - каже чоловік.
Коли після лікарні Олександра привезли у Жовті Води, то пів року він просто лежав. Затуманений стан допомогло прибрати в'язання. Після чого жовтоводець постійно чимось себе займав: читання, перегляд відео, виготовлення різних речей.
- Коли все в житті змінюється, само собою буває неприємне відчуття. Не можу сказати, що мені це все подобається, але просто діватися немає куди. А почалося все з того, що я вирішив завести канал на YouTube, а для цього треба було щось там показувати. Так я почав робити вироби з картону, а глядачам показував процес. Потім у ході роботи замінив картон на гіпс.
Пів року тому до Олександра у гості прийшов його друг, місцевий спортсмен та активіст Ростислав Міщенко. Побачивши нове захоплення друга, запропонував йому виготовити кубок на змагання з гирьового спорту. Таким чином, тепер вироби Олександра прикрашають усі спортивні заходи міста.
- Робити такі кубки не складно, дивлячись, як швидко сохне гіпс, влітку це швидше. Приблизно за тиждень можна зробити, аби спокійно процес йшов. А зараз, наприклад, роблю скульптуру Давида Мікеланджело.
Як пристосувався до нового життя?
В розмові з Олександром відчуваєш позитив та життєву енергію. Не дивлячись на труднощі, він повністю прилаштувався до нових реалій, та й каже, знає, що буде ходити знов.
- Коли я прокинувся після падіння в лікарні, то було дивно не відчувати ніг. Я не думав, що це кінець і що затягнеться на роки. Я бачив, що ноги не рухаються, але лікарі казали, що це не надовго. Вони ж всі мають досвід, бачили, які в мене переломи, то, мабуть, вони щось розуміли. Я так думав, - ділиться чоловік.
Вже два роки Олександр самостійно пересувається на кріслі колісному по місту, і вже понад рік, як може спускатися з другого поверху квартири без допомоги. Бабуся спускає крісло, а Олександр обпершись однією рукою об бильця, а іншою об стінку, обережно сходить сходами. Кожен крок дається важко, але це великий прогрес в його реабілітації.
Скульптура Давида Мікеланджело, над якою працює Олександр
- Мені нормально в місті пересуватися, я їжджу по проїзній частині, бо тротуари не дуже прилаштовані. Я як звичайний учасник дорожнього руху, машини мене пропускають. Треба одразу знати куди їхати, тобто є магазини і аптеки, які мають пандуси, тому з цим проблем немає. Але думаю, цим літом буде найскладніше, бо дуже багато собак у нас з'явилося. Так, це проблема, їх стало так багато, що я й не знаю, що робити. Одного разу зустрів агресивну собаку, що довелося об'їздити вулицю.
Головна проблема в країні для людей у кріслах колісних, на думку Олександра, це обмежений навколишній світ. Неможливість самостійно пересуватися у транспорті, відсутність громадського транспорту, адаптованого для зручного входу на кріслах колісних, непристосовані вбиральні.
- Для мене найскладніше - це поїзд. Коли я вперше їхав, мені треба було замовляти спеціальний вагон. Там є купе для таких як я, воно двомісне, більше місця, аби заїхати. У звичайному купе і плацкарті я теж їздив, але там мало місця. Ну знову ж, коли є супроводжувальні люди – то простіше, в нашій країні без них нікуди. Не пристосоване все для цього.
Як сприймає свій стан?
Найчастіше у Жовтих Водах Олександр їздить на стадіон - там він пробує ходити біля турніків. Схожі прилади були у реабілітаційних центрах. На стадіоні декілька років тому Олександр брав участь у змаганнях з бочча, там познайомився з жовтоводцями, які теж пересуваються на кріслах колісних.
- Я знайомий з Артемом Колінько, до речі, ця коляска, на якій я пересуваюся - його. Одного разу я приходив на змагання з бочча, побачив інших таких людей. Але ми не спілкуємося прям дуже тісно. Є група у Фейсбуці, там можна якесь питання задати чи поспілкуватися.
Pмаганнях з бочча
Олександр каже, спокійно ставитися до того стану, в якому зараз перебуває. Запитую, як він ставиться до довідника безбар’єрності і як йому буде зручніше, коли я до нього звертаюся.
- Я навіть не знаю, мені не подобається лише слово "каліка", все інше я сприймаю нормально. Зараз багато ускладнень в цьому напрямку, деяких людей, можливо, щось ображає. Можливо, є різновиди інвалідів. Коли я був в реабілітаційних центрах, я з таким стикався. Є люди більш егоїстичні, які все гостро сприймають. Я не хочу когось ображати, бо знову ж, це часто від самої людини залежить.
Зараз чоловік продовжує виготовлення картин та скульптур. Загальну кількість робіт Олександр не рахує. Каже, деякі вироби викинув, бо немає де їх зберігати, частину подарував друзям. Продавати не думав, але, каже, на замовлення може й буде виготовляти. Один із виробів чоловік неочікувано подарував мені, це статуетка орла.
Олександр з бабусею
Співавтор Павло Єштокін
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
