Війна докорінно змінила життя. Через напад росії на Україну українцям довелося взяти в руки зброю, аби захистити домівки від ворога. На державному підприємстві “СхідГЗК” розповідають історії комбінатівців, що стали на захист держави
Хто повідомляє: прес-служба ДП “СхідГЗК”
Своєю історією поділився Віктор. Прізвище чоловіка не розголошують, ймовірно, в цілях безпеки. До повномасштабного вторгнення він був співробітником служби виробничо-технічної комплектації. У березні 2022 року добровольцем пішов до лав ЗСУ. Зараз проходить лікування після тяжких поранень.
Далі пряма мова
Жовтоводець Віктор на фронті
Як потрапив до Збройних Сил України?
На підприємстві повідомляють, що з військовою справою чоловік познайомився під час проходження строкової служби у у полку Нацгвардії, безпосередньо підпорядкованому Президентові України. 10 березня 2022 року Віктор добровільно пішов до військкомату. З тих пір він - розвідник-навідник в одній з механізованих бригад ЗСУ.
Про службу та поранення
Ми з побратимами брали участь в боях у Миколаївській, Запорізькій, Луганській та Донецькій областях. Добре знаємо, що таке фортеця-Бахмут. Гаряче було і на Авдіївському напрямку. Там, під час бою поблизу села Водяне, я отримав тяжкі поранення.
Це сталося у березні цього року. Я безмежно вдячний своєму побратиму Вовчику, який витягнув мене, напівпритомного, на собі. А тягнути довелося приблизно 4 кілометри, під постійними обстрілами… Розумієте, ми там усі брати! І кожен, навіть ризикуючи загинути, рятує життя іншому. До речі, доводилося нам рятувати і цивільних, які ще залишаються в тій місцевості. Незрозуміло, чому вони не виїжджають з населених пунктів, де ведуться цілодобові обстріли.
Про відновлення після поранення
Ушкодження я отримав серйозні. Переніс уже п’ять операцій, побував у п’яти госпіталях. Звісно, почуваюся вже краще. Але проблема з рукою поки ще не вирішена. У липні планується проведення операції в інституті нейрохірургії, адже наразі рука не працює. Тож будуть вшиватися спеціальні електростимулятори. Далі потрібна буде тривала реабілітація.
Про ставлення до відпочинку під час війни
Неприємно бачити тих, хто забуває, що у країні війна. Зрозуміло, що людям хочеться і відпочити. Але моя думка така: зібратися з рідними вдома за святковим столом на день народження, сказати теплі слова імениннику, поспілкуватися в родинному колі – це нормально. Але ж коли під час війни люди голосно співають, танцюють, волають п’яними голосами та регочуть на всю вулицю – це просто огидно. Хочеться звернутися до тих, хто так себе поводить і сказати: хлопці гинуть за те, щоб ви тут жили мирно, спокійно, тож майте совість! Не можна забувати, якою ціною дається мирне життя.
