Війна змусила мільйони українців покинути свої домівки, бізнеси та звичне життя. Проте евакуація — це не лише про втрати, а й про перенесення сенсів. 54-річний Василь Матеренко евакуювався з окупованого Енергодара до Жовтих Вод, узявши з собою лише велосипед та улюблений сапборд. Сьогодні на пляжі Веселої Іванівки він розвиває культуру водного спорту.
Історію незламності та «водної терапії» досліджувала журналістка Жовті Води City.
Каховська казка та шлях емігранта
Для багатьох переселенців активний відпочинок стає єдиним рятівним колом, яке допомагає не збожеволіти після втрати рідного дому. Василь Матеренко, який зараз працює зварювальником на підприємстві «Атом-енергомаш» (ЗСТЗ), жартома називає себе «емігрантом», якого російські окупанти посували у житті двічі — спочатку з рідного Криму, а у 2022 році — з Енергодара.
Фото: Василь Матеренко
До повномасштабного вторгнення Василь жив у місті-супутнику ЗАЕС, вирощував виноград і насолоджувався унікальною природою Каховського моря. Саме там, посеред диких заповідних проток, затоп та безлюдних островів, він по-справжньому «захворів» сапбордингом.
Василь Матеренко з теплотою та сумом згадує часи, які тепер здаються втраченим раєм:
«Зараз спогади дуже яскраві. Як казав один мудрий чоловік: "Треба спочатку виїхати, щоб зрозуміти, добре там було чи погано". Тепер ми усвідомлюємо, що в Енергодарі жили як у казці. Ідеально чисте місто, шикарні дороги, зелені газони. І головне — море води навколо. Каховське водосховище давало простір для будь-яких захоплень. Я починав із човнів та каяків, але коли випадково натрапив на сапборди — закохався назавжди. Я й досі можу розповідати про них безкінечно», — ділиться Василь.
Коли почалося велике вторгнення, чоловік разом із тисячами енергодарівців вийшов живим щитом зупиняти ворожі колони на підступах до міста. Потім об’єдналися в місцеву тероборону «бігали лісами з пляшками запалювальної суміші». Василь залишався вдома до кінця вересня 2022 року — рішення про виїзд ухвалив після проведення окупантами фейкового референдуму. Оскільки його син — український військовий, який і зараз успішно захищає країну в лавах ЗСУ, залишатися під триколором було смертельно небезпечно.
Через заблоковану Василівку Василь із сином прорвалися до Запоріжжя, а згодом доля евакуаційними дорогами закинула чоловіка до Жовтих Вод.
Знайомство з новим містом
Рішення їхати саме до Жовтих Вод було абсолютно випадковим — чоловік не мав тут ні родичів, ні близьких знайомих. Усе вирішив один телефонний дзвінок.
«Мені зателефонували безпосередньо з відділу кадрів заводу. Сказали, що в Жовтих Водах на підприємстві вже успішно працюють наші хлопці-переселенці з Енергодара. Я одразу з ними зв’язався, розпитав про умови, і ми прийняли рішення їхати. Так я опинився тут», — згадує Василь.
Перші враження від нової домівки у людини, яка звикла до ідеальної чистоти та шикарних доріг Енергодара, були доволі змішаними. Василь чесно, без прикрас, але й без злості описує свій перший погляд на Жовті Води.
«Я не хочу ображати місцевих жителів, але перше враження — місто здалося трохи неакуратним. Багато сміття, розкиданого листя на вулицях. Проте, озирнувшись навколо, я зрозумів головне: це цілком нормальне місто, тут можна і треба жити. А найважливішим фактором для мене стало те, що в Жовтих Водах є вода! Для мого захоплення це взагалі критично, адже з'явилося місце, де можна розгорнути сапи й нормально поганяти. Звісно, завжди хочеться, щоб місто ставало кращим, чистішим, але на даний момент — доволі-таки нічого», — ділиться зварювальник.
Маючи з собою вивезений з окупації велосипед, Василь не став сидіти на місці й одразу влаштував масштабну велорозвідку. Він об’їздив абсолютно всі місцеві водойми: детально обкатав узбережжя Водобуду, вивчав річку Інгулець та пляж на Веселій Іванівці. Побачивши Водобуд, Василь оцінив його як замалий для серйозних довгих дистанцій. Зрештою, чоловік зупинив свій вибір на Веселій Іванівці — саме ця локація згодом і перетворилася на головну базу для його майбутнього SUP-прокату.
Фото: Василь Матеренко
SUP-прокат у Жовтих Водах
Ідея відкрити прокат виникла природно, як реакція на щире здивування місцевих жителів.
«Коли я тільки починав виходити на воду, на мене дивилися з купою здивованих облич. Перехожі тикали пальцями, не розуміючи, що це взагалі за плавзасіб. Я пояснював, що це сапи, а у відповідь чув: "О, а що це таке?". Озирнувшись, я зрозумів, що в Жовтих Водах цей спорт взагалі не розвинений. Водночас у місті повно активних, спортивних хлопців та дівчат, яким це точно було б цікаво. Так я й вирішив просувати весла у Жовтих Водах», — з посмішкою згадує Василь.
Для старту власної справи потрібні були кошти та обладнання, а вільних фінансів у переселенця не було. Тоді Василь проявив підприємницьку гнучкість і знайшов вихід у прифронтовому Запоріжжі. Через близькість бойових дій там закривався відомий прокат і власники розпродавали майно.
«Мені насправді дуже пощастило. Я звернувся до хлопців із Запоріжжя, і вони пішли назустріч. Слава Богу, допомогли — віддали першу базу найпростіших дощок для прокату за дуже символічні гроші, фактично за безцінь. З цього у нас усе й розпочалося. Разом із моїм власним сапом цього комплекту тепер цілком вистачає, щоб повністю перекрити потік охочих поплавати у місті», — розповідає зварювальник.
Фото: Василь Матеренко
Сьогодні SUP-прокат Василя Матеренка успішно працює вже другий рік. Проте чоловік відверто зізнається: прищепити нову культуру активного відпочинку провінційному місту — завдання не з легких. Найважче було подолати психологічний бар'єр та первинний страх клієнтів.
«Люди йдуть, але побоюються, побоюються дуже міцно. Вони дивляться на мене: я впевнено встав й миттєво помчав уперед. Для них це виглядає як якась магія: "Вау, та хіба так можна встояти?". Доводиться розмовляти, переконувати, проводити ретельний інструктаж. З молоддю простіше — вони за хвилину схоплюють техніку, стають і пливуть. А от для старшого контингенту в мене свій підхід. Я кажу: "Давайте ви спочатку спробуєте сидячи, не встаючи. Просто відчуйте воду, спробуйте самі, як це круто". Щоб усе було максимально комфортно, ми безкоштовно видаємо рятувальні жилети та водонепроникні бокси під телефони — підлітки дуже люблять робити красиві селфі прямо посеред водойми», — пояснює Василь.
Найвищим результатом своєї роботи Василь вважає те, що багато жовтоводців після його прокату настільки закохалися у цей спорт, що придбали власні дошки й тепер збираються у великі компанії для тривалих мандрівок.
Фото: Василь Матеренко
Окрім стаціонарного прокату на пляжі Веселої Іванівки, Василь організовує для містян повноцінні водні екоекспедиції. Маршрути він прораховує власноруч, адже сплави річками вимагають серйозної фізичної підготовки та знання логістики.
«Ми практикуємо тривалі сплави річкою Інгулець — наприклад, від Іскрівки до Недайводи чи Петрового. Інгулець має досить сильну течію, і звичайний райдер-новачок проти неї назад вигребти просто не зможе фізично, це занадто важко. Тут потрібна правильна техніка греблі та розуміння, як поводитися на дошці. Коли я викладаю у соцмережі фотографії з наших сплавів, люди часто коментують: "Ого, ви, мабуть, у Карпати їздили?". А я сміюся й відповідаю: "Ні, це ваш рідний Інгулець, просто ви ніколи не бачили його з такого ракурсу". Там неймовірна краса», — захоплено розповідає чоловік.
Найбільше дивує, що з настанням осені Василь не збирається ховати весла та закривати свій прокат. Його сезон триває безперервно.
«У мене сезон не закінчується круглий рік, якщо на водоймі немає льоду. Я катаюся постійно. Осінні та зимові сплави — це взагалі окрема романтика. Обираємо якусь затишну, "несумну" річечку, обов'язково робимо зупинку на березі, щоб посмажити м'яса, розпалити багаття, теплими словами потихоньку погамонити. Тому я всім кажу: приєднуйтеся, це неймовірний досвід».
Проєкт для душі
Василь Матеренко наполегливо відмовляється називати свій прокат бізнесом. Для нього це передусім соціальний проєкт, віддушина та спосіб допомогти тим, хто постраждав від війни так само, як і він. Вартість прокату дошки чоловік свідомо тримає на мінімальному рівні.
«Я не розглядаю це як бізнес, це суто для душі. Якщо прокат і приносить якісь мінімальні копійки, то вони одразу йдуть на утримання дощок чи солярку для машини, якою ми возимо сапи на далекі сплави. Година прокату у мене коштує всього 200 гривень — за нинішніми мірками це ціна пачки сигарет. Я хочу, щоб цей відпочинок був доступний кожному мешканцю міста», — пояснює Василь.
Фото: Василь Матеренко
Окремим і найважливішим напрямком роботи Василя є безкоштовна психологічна та фізична реабілітація українських військових. На пляжі Веселої Іванівки діє залізне правило: кожен захисник катається безкоштовно.
«До Жовтих Вод приїжджає багато хлопців після поранень, які перебувають тут на лікуванні чи реабілітації. Я бачу цих людей, часто помічаю хлопців із важкими травмами, і завжди сам підходжу й залучаю їх. Кажу: "Друже, хочеш спробувати? Будь ласка, бери дошку, плавай скільки забажаєш, це абсолютно безкоштовно". Влітку я так познайомився з одним військовим чиновником, він приходив зі своїми бійцями — ми забезпечили їх усім необхідним. Вода чудово знімає стрес, допомагає відновити баланс тіла та розвантажити мізки після жахів передової. Якщо моє захоплення може допомогти нашим захисникам бодай трохи емоційно відпочити, значить, я вивіз свій сапборд з Енергодара не дарма», — фіксує Василь Матеренко.
Незважаючи на втрату рідної домівки та статус переселенця, Василь зміг створити у Жовтих Водах унікальну спортивну локацію, яка щотижня дарує людям ковток свіжого повітря. Його приклад доводить: навіть коли у тебе відібрали все, внутрішній драйв та улюблена справа здатні оживити будь-яку громаду навколо.
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
