У Жовтих Водах кав’ярню «Веранда» сприймають як щось настільки рідне, що містянам здається: вона була тут завжди. Сюди забігають дівчата з сусідньої аптеки, мешканці, що живуть поруч в домашньому одязі, підприємці та інтроверти, які шукають спокою від міського галасу.
Але за кожним ідеальним капучино та затишною атмосферою цього місця стоїть неймовірна, місцями кінематографічна, а місцями глибоко драматична історія її власниці, чайного майстра та бренд-бариста — Юлії Василевської.
Юлія ВасилевськаФото: Юлія Василевська
Юлія: коріння, КВН та філософія «пожиттєвого найму»
Юлія — корінна жовтоводка у четвертому поколінні. Її прадідусь жив у маленькому будиночку біля станції «Жовті Води-1» і буквально зупиняв потяги. Дівчинка виросла в інтелігентній родині лідерів: одна бабуся — унікальна для свого часу жінка-хірург і завідувачка відділення; інша — директорка школи; один дідусь — головний геолог, а інший — очолював спецпартію, що будувала шахти. Батьки Юлії також були успішними управлінцями.
«У нас так сталося, що в родині нема рядових співробітників, всі керівники, — посміхається Юлія. — Це доля, від якої не втечеш. Ми з дитинства росли з цими розмовами, з цією культурою».
Маючи змалечку загострене почуття справедливості, Юлія мріяла працювати в поліції, щоб «захищати слабких і карати злодіїв». У підлітковому віці вона палко закохалася в журналістику, бо помітила, що вміє круто розповідати й записувати історії. Проте батьківська тривога внесла свої корективи: Юлію не відпустили з міста, і вона вступила до місцевого інституту «Стратегія» на «Менеджмент у сфері послуг».
Попри нав'язаний вибір, Юлія взяла від студентства максимум — п’ять років вона жила КВН-ом. Потім були 10 років викладання та роботи в маркетингу й міжнародних відносинах у рідному інституті.
«Це у нас в родині, як у японців, пожиттєвий найм, коли вся родина працює на одну і ту ж компанію, — згадує Юлія. — Ніхто в принципі не працював за гроші. Всі працювали за цінності, які тобі були близькі».
Але всередині завжди жив нестримний письменницький зуд і мрія про затишну європейську кав’ярню, де ти можеш просто в піжамі спуститися з другого поверху та ввімкнути кавомашину для перших гостей.
Фото: Жовті Води City
Як народилася «Веранда»: революція кави та Всесвіт, що вів за капюшон
У вересні 2014 року в Жовтих Водах відкрилося перше кафе нової хвилі. Його заснували близькі друзі Юлії. Заклад облаштували на місці колишнього квіткового кіоску біля порожнього приміщення з невеликим ґанком, огородженим заборчиком, який нагадував веранду.
Тоді, у 2014-му, коли американо коштувало всього 7 гривень, місцеві таксисти крутили пальцем біля скроні й казали, що краще поїдуть взяти собі «три ватрушки у Галі на Джині». Розуміння кави обмежувалося порошковими пакетиками, а скептики пророкували: «Заклад, у якому не подають алкоголь, приречений на крах».
Улітку 2015 року під час звичайної розмови тодішня господарка закладу зізналася Юлії, що вони шукають покупця на бізнес, бо емігрують. Юлія імпульсивно випалила: «Продай мені».
Фото: Жовті Води City
За цим сміливим кроком стояв важкий життєвий бекграунд. У 2005 році у мами Юлії стався важкий інсульт, батько пішов, і всі сімейні заощадження до копійки пішли на реабілітацію. Юлія роками доглядала маму з важкою інвалідністю, перебиваючись нестабільним фрілансом.
«Це була шалена сума для мене — напівбезробітного фрілансера, який за копійки якісь тексти прописував, — ділиться Юлія. — Наша родина не була заможною, яка б підклала мені подушечку. Я пішла в бізнес під час чергового краху гривні та революції, думаючи, що там будуть стабільні гроші. Геніальна ідея, правда? Але мене ніби всесвіт вів за капюшон».
І Всесвіт спрацював: за тиждень раптом продалася батькова квартира, яка стояла роками, банк виплатив заморожений вклад, повернули старий великий борг, а хрещений тато допоміг фінансовою «вудкою».
Вже за кілька днів колишня власниця закладу вручила Юлії фартух і рукавички: «Все, вставай, вчись. Ось тобі толкушка, ось стакан, починай чавити лайм на мохіто». Так Юлія Василевська стала повноправною господаркою «Веранди».
Команда під час чайного навчанняФото: Архів Юлії Василевської
Робота кафе: «Сови в дуплі» та суперсила тривожників
Сьогодні «Веранда» — один із найстарших і найстійкіших закладів у Жовтих Водах. За ці 11 років кавовий ландшафт міста змінився до невпізнаваності: відкрилася купа нових кав'ярень, сучасних ресторанів, а стаканчик кави тепер можна налити на кожному кроці — у будь-якому супермаркеті чи на заправці. Збоку здавалося, що поява конкурентів мала б задушити крихітне кафе. Натомість Юлія ставиться до конкуренції абсолютно нейтрально, бо бачить бізнес набагато глибше.
«У мене просто немає часу бігати й вивчати конкурентів — робота, навчання, дім, тварини, мама... — каже Юлія. — До того ж я в ці заклади не ходжу, я ходжу до себе. Питання конкуренції в нашому місті лежить взагалі не в площині напоїв, не в каві й не в чаї. Люди йдуть по душу самого закладу. "Веранда" пхне досі, бо ми чітко знаємо відповідь на питання: хто ми і яка наша мета. Людина знає: перед тим як купити чай чи зерно — вона тут його обов'язково скуштує».
Власник Teahouse та менеджер в гостях закладу Фото: Архів Юлії Василевської
За красивою картинкою успішного бізнесу стоїть жорстока реальність українського підприємництва під час війни, яку Юлія описує як замкнене коло виживання ФОПів від зими до літа.
«Легкий і спокійний літній період — він же теж насправді не про заробіток чи великі інвестиції. Влітку ти просто затикаєш фінансові дірки, які утворилися взимку, коли ти буквально виживав під час блекаутів, і паралельно вже починаєш готуватися до наступної важкої зими. Минулої зими ми буквально жили один в одному: зварили каву, напоїли людей, зігрілися біля каміна, вижили — і слава Богу. Зараз розвиток кав'ярень в країні летить шкереберть через війну. Але Бог почув українських ФОПів, і літо не таке спекотне, як минулого року, тому є світло і можна працювати. Я нарешті купила систему водяного туману на терасу, у нас є світло, ми живі — і це шикарно».
До їжі в Юлії колосальна відповідальність: вона принципово не відкриває велику кухню під тиском ресторанних трендів, бо вважає, що для цього треба пройти шлях від офіціанта до кухаря. В умовах, коли холодильники у постачальників через відключення можуть не працювати місяцями, брати на себе відповідальність за здоров'я людей без фундаментальних знань вона просто не готова.
Під час ковідного карантину Юлія особисто розносила пакети з чаєм по всьому місту, а кав'ярня працювала на виніс через кватирку.
«Ми з баристою регатали, я навіть меми зберігала, які на нас схожі, — згадує Юлія. — Ми от як дві сови з дупла у вікні. Гість підходить, стукає, записку показує, що він хоче випити, ми відчиняємо вікно. Було важко, ми дуже сумували за людьми».
Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, Юлію врятувала її власна психологічна загартованість:
«Я тривожник, ще й в депресії, травмована дитина. Для мене апокаліпсис — це звично. Це той фокус, коли тривожники збираються в найважчий момент. Ковід ми страшніше переживали, а по-повномасштабному ми якось одразу збилися в кучу, як пташечки на проводах сіли».
Під час перших повітряних тривог команда з переляку зачинилася, але вже за дві години бариста зателефонувала Юлії: «Я не можу сидіти вдома, я йду відкривати». Вони повернулися на роботу, бо зрозуміли: коли ти працюєш — тобі легше.
«Пам'ятаю момент: усі напружені, хаотично сьорбають каву, моніторять Новини Жовті Води. І тут хтось надибав мема й голосно зареготав. Усі повернулися: ти що, війна ж?! А людина показує телефон — і починають сміятися всі. З того моменту ми вирішили, що у цьому приміщенні ніякого посипання голови попелом не буде. Ми тут будемо ржати. Незнайомі люди заходили й потрапляли в цей регіт. Так ми вистояли».
Біохімія напою та «Фура з дронами»
Юлія підходить до напоїв як науковець, бо якісна вища освіта навчила її «працювати з першоджерелами». Вона постійно вчиться у постачальників, досконало знає біохімію чаю й кави та іронізує над модною матчею на молоці:
«Матча дає заряд бадьорості, діє як енергетик. Коли її змішують із теплим молоком, де є триптофан, ефект обнуляється. Плюс на мінус дав нуль — нащо ви це робите? Ви її не заспокоюєте. Я люблю суміш матчі з соками, це логічно, а в чистому вигляді її треба пити як церемоніальний напій».
Натомість її пристрасть — напої з українським стрижнем. Сама чайна майстриня найбільше любить звичайний узвар. Саме на його основі з додаванням обліпихового пюре та яблучних кульок народився легендарний фірмовий напій «Фура з дронами», названий на честь успішної операції українських спецслужб. Частина коштів з його продажів іде на ЗСУ, за що кав'ярня отримала офіційну нагороду від підрозділу БПЛА, де служить їхній близький постійний гість.
Фото: Жовті Води City
На війні кав’ярня втратила двох постійних відвідувачів і друзів. Та продовжує пити з ними чай — уже з їхніми портретами на Алеї Слави.
Про благодійність Юлія каже з фірмовим гумором: «Хтось напивається і п'яний телефонує колишнім, а я — починаю скидати гроші волонтерам з карточки». Вони відвантажують кілограми кави на фронт, підтримують збори колег, а зараз — розробляють власний бренд кави.
А за замовчуванням долучаються до зооволонтерських ініціатив міста — допомагають там, де потрібна підтримка тваринам і людям, які ними опікуються.
У меню «Веранди» понад 150 видів чаю та 30 видів зерна.
Професійний ростер коштує півтора мільйона гривень, тому Юлія орендує обладнання, хоча сміється: «Але я вмію обсмажувати на сковорідці!».
Фото: Жовті Води City
Щодо їжі, то тут знайшли свою нішу: готують сендвічі, млинці та бельгійські вафлі з унікальними начинками.
А влітку Юлія може просто зварити в мультиварці кукурудзу й пригостити людей, тоді як на Великдень у кав'ярні діє залізна традиція — тут готують холодець.
Простір, де люди стають «своїми»
Близько 90% відвідувачів «Веранди» — це постійні гості, які ходять сюди роками. Сухої «цільової аудиторії» немає: тут п'ють каву підприємці, дружини військових та сучасні підлітки, які беруть із полиці шахи й влаштовують інтелектуальні бої. Нещодавно завдяки меценатці з Києва книжкову полицю закладу повністю українізували — тепер там література виключно українською мовою.
Поки ми сиділи на літньому майданчику «Веранди» і записували це інтерв’ю, кав’ярня жила своїм звичним, гамірним і напрочуд теплим життям. Навколо нас не припинявся рух: до столика постійно підсідали люди. Хтось просто забігав привітатися, хтось брав каву, але кожен обов’язково обмінювався з Юлією кількома щирими фразами. Вона встигала приділити увагу абсолютно кожному — легко, без жодної фальші чи професійної «натягнутої» ввічливості.
Поруч із нами більшу частину розмови сидів один із давніх близьких друзів Юлії та постійний гість закладу. Спостерігаючи за процесом, він раз у раз підключався до розмови, емоційно згадував минулі роки, колишніх бариста та перші дні відкриття. Він із захватом розповідав, як вони роками збиралися тут величезними компаніями, разом дивилися футбол на великому екрані, святкували культові новорічні текіла-паті та влаштовували спонтанні гастрономічні заходи. Згадав, як варили кукурудзу в мультиварці прямо посеред залу чи приносили здоровенні кавуни й дині на всю компанію.
Фото: Архів Юлії Василевської
По суті, це інтерв'ю перетворилося на затишний спільний подкаст, де спогади Юлії доповнювалися живими репліками людини, яка бачила еволюцію «Веранди» з іншого боку стійки.
Коли ми жартома запитали його, чому він щодня приходить саме сюди, гість усміхнувся: «Та це просто душа. Сюди йдеш не по каву чи чай. Чай у мене і вдома є. Сюди йдеш по атмосферу».
І в цей момент стає остаточно зрозуміло: «Веранда» — це не про квадратні метри і не про сухий бізнес. Це живий організм.
Попри статус власниці, Юлія повністю позбавлена пафосу: «Помічник у бариста я. В магазин ганяють мене. Щось витирає хтось — я». Свій стиль менеджменту вона жартома називає «демократично розхлябаним», хоча за касу каже чесно: «Мені не дають гроші з каси. Їх дають постачальникам, на закупівлі для господарства. Я остання людина, якій дають гроші». Проте гроші Юлія поважає, адже вони годують родини команди, дають розвиток, можливість донатити та купувати на літо систему водяного туману, щоб на терасі завжди було комфортно.
На цих кількох квадратних метрах проходять цілі людські життя. Одна з постійних гость приходила дівчинкою читати книжки, потім познайомила команду з хлопцем, згодом хвалилася обручкою й приносила весільні фото. А коли тихо попросила каву без кофеїну — дівчата кинулися вітати і тепер уже всі разом винянчують це немовля. Мами спокійно залишають тут дітей, щоб збігати в аптеку, а одного разу Юлія особисто ходила забирати першокласника з музичної школи, бо мама не встигала, і робила з ним уроки за барною стійкою.
Фото: Архів Юлії Василевської
Якось чоловік прибіг перед закриттям із «квадратними очима», коли бариста вже мили підлогу. Його дружина народжувала в пологовому будинку і категорично відмовлялася йти на пологи без великої айс-кави з «Веранди»! Команда розвернула прибирання, танцювала навколо кавомашини, поки вона грілася, і чоловік полетів у пологовий із заповітним стаканом.
Але війна приносить і біль. Юлія особисто возила пакунки з квітами від онука для літньої пані Раїси у її скромну квартиру й бачила, як від слів «Це від Вови» там вмикалося сонце. Втрата пані Раїси стала для кав'ярні спільним горем. Багато постійних гостей виїхали за кордон і повертаються раз на рік, розповідаючи про адаптацію.
«А іноді вони заходять всі у чорному, і ти без слів розумієш, що вони приїхали на похорон... — каже Юлія. — Я це дуже ціную, коли люди з нами розділяють такі моменти — і сумні, і веселі».
Через таку душевну близькість у місті колись виник стереотип, ніби «Веранда» — це закритий клуб «для обраних», де чужинцям не раді. Юлія згадує історію про чоловіка, який заглядав у вікно, але боявся зайти, бо «там усі один одного знають і він буде як чужий». Команда тоді написала чуйний допис в Інстаграм із проханням повернутися, і зрештою чоловіка привели за руку. «Ви не бійтесь, ви просто заходьте, кажіть "Добрий день" і ми будемо поїти вас кавою», — посміхається власниця.
Сьогодні будні Юлії Василевської — це шалений коловорот. Вона доглядає маму, активну собаку та трьох котів, які не ладнають між собою (один із них — кіт її брата, який пішов воювати на фронт). Кав'ярня забирає весь її час і ресурси — кохана людина часом сварить Юлію за те, що з будь-яких грошей вона спершу купує щось для «Веранди», а вже потім для себе. Друзі та постійники часто сперечаються з нею про політику, розвиток чи про те, де саме має стояти холодильник, але це і є справжнє, живе життя закладу.
Юлія з братами Капрановими Фото: Архів Юлії Василевської
Наприкінці розмови Юлія згадує стару маркетингову притчу з часів свого викладання — про двох власників концерну Сьому і Льову, які підглядали за фокус-групою клієнтів. Один бідкався, які люди дивні, а другий відрізав: «Льова, ти не про те думаєш, у них в кишенях наші гроші».
«Так от, "Веранда" взагалі не про гроші в кишені, — підсумовує Юлія Василевська. — Вона про людей і про їхню цінність. Зараз у світі дуже багато вимог до людини: успішний успіх, ідеальна фігура, багатство, остання модель айфона. Особливо під час війни цей тиск неймовірний. І люди втрачають дуже гарну мисль про те, що ти взагалі нікому нічого не винний. Окрім банку, якщо взяв кредит. Зараз людям потрібна не феєрія ідей, їм потрібна стабільність, за яку можна триматися. Це про емоцію спокою, про коло, в якому можна сказати, що тобі болить. Мені треба постійно навчатись, дивитися на тренди... але я вже плюнула, в мене нема часу, я їх створюю. І якщо через 5 чи 20 років люди згадуватимуть наш заклад, я б хотіла, щоб згадували з теплом, зі сміхом. З тим, що є на світі місце, в якому людині не потрібно нікому нічого доводити. В якому можна бути собою».
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
