Раз на місяць у Жовтих Водах збираються люди різного віку та професій, щоб розвантажити психіку, посперечатися про літературу та наживо поспілкуватися з відомими письменниками. Трохи більше ніж рік тому в місті запрацював відкритий читацький клуб «Книгоголіки», який виріс із затишних посиденьок при свічках під час блекаутів до потужної культурної спільноти.
Журналістка поспілкувалася із засновниками проєкту та дізналася, як громадська ініціатива без жодного бюджету повертає моду на читання, інтегрує мешканців сусідніх громад і навіть стимулює появу нових локальних клубів.
У чому проблема?
Сьогодні в українському суспільстві різко посилилася потреба в емоційному перезавантаженні та безпечному спілкуванні. Проте відсутність дієвих клубів за інтересами — це хронічна проблема, на яку повсякчас скаржаться як молодь, так і люди старшого віку в провінційних містах. Мешканці невеликих громад мають обмежений доступ до сучасних культурних подій, через що знижується загальний інтерес до книги. Водночас українська література часто залишається поза увагою широкої аудиторії, програючи комерційній рекламі перекладних зарубіжних бестселерів.
Тривалий час у Жовтих Водах панував міф, нібито містяни взагалі перестали читати. Але глибинні причини крилися в застарілих підходах до формування культури дозвілля. Радянська спадщина бібліотечних фондів пропонувала лише зношену класику та русифіковані легкі романи, які відштовхували аудиторію.
Після 2022 року українське книговидавництво пережило стрімкий бум, проте виник новий виклик: великі видавництва та топ блогери вкладають маркетингові кошти переважно в рекламу перекладної іноземної літератури (трилери, дарк-романтику), залишаючи сучасних вітчизняних авторів (сучукрліт) у тіні.
Мешканці невеликих міст опинилися в ізоляції: нові якісні українські книги існують, але людям бракує орієнтирів, перевірених рекомендацій та, головне, безпечного місця, де про це можна поговорити наживо, а не в коментарях у Facebook.
Співзасновниця клубу Людмила згадує, з яким книжковим бекграундом зіштовхнулася громада:
“Коли я свого часу прийшла працювати в бібліотеку, там просто не було книжок, які я хотіла б читати. Стояла класика, яку вже всі затягали, якісь бойовики, легкі романи. І зрозуміло, що багато хто цього не хотів читати”, — розповідає Людмила.
Ольга, співзасновниця клубу, чесно ділиться й власним досвідом тривалої паузи у читанні:
“У мене взагалі був період, коли я не читала нічого. Був DVD-плеєр, були фільми — і жодної книжки. Потім книжки були фактично без особливого сенсу чи глибини: романи, детективи в м'яких обкладинках, та російська література, якою нас багато років годували. Але потім у мене знову з'явилася жага до читання”.
Людмила Нужна та Ольга БудайФото: Ольга Будай
Яке рішення?
Рішенням стало створення відкритого читацького клубу «Книгоголіки», який запустили дві місцеві жительки. Ідея народилася на перетині абсолютно різних професійних світів. Співорганізаторка клубу Людмила Нужна за основним фахом працює в ДСНС — черговою підрозділу в місцевій пожежно-рятувальній частині. Надихнувшись Форумом військових письменників Тані Пилипець, вона вирішила у вільний час створити простір, який по-своєму рятуватиме містян — від самотності, тривожності та інформаційного шуму. До створення клубу Людмила мала педагогічний досвід та досвід роботи в бібліотеці, тому чітко розуміла: щоб зацікавити людей, недостатньо просто лекцій — потрібна предметність, інтерактив та затишок.
Партнеркою та співзасновницею ініціативи стала фотографка Ольга Будай, яка надала для зустрічей свою творчу студію «Лампа» та взяла на себе обов'язки з візуального оформлення подій.
Засновниці розгорнули керовану та комфортну модель менеджменту, де Людмила відповідає за змістовне наповнення, а Ольга формує навколо книг простір тепла та естетики. Головний девіз, який допомагає команді уникати вигорання та рухатися вперед: «Не нуль — це вже добре». Організаторки свідомо відмовилися від очікування мегарезультатів та ідеальних умов, сфокусувавшись на цінності кожної окремої людини.
“Я просто хотіла ділитися з людьми тим, чим горіла сама: жагою читати й обговорювати прочитане. Надихнув мене Форум військових письменників. Поговорила зі знайомими дівчатами, чи буде їм цікаво зустрітися в форматі розмови про книжки. Хотілося місця, де можна поговорити не тільки про тарифи чи погоду, а й про книжки, життя і все, що між ними”.
Фото: Ольга Будай
Ольга Будай згадує, що поштовхом до партнерства став пошук якісного інтелектуального кола, якого гостро бракувало в інтернеті:
“Я дуже мало читала до того, як виникла ідея. Але мені хотілося мати якийсь стимул, своє коло однодумців, з ким можна було б ділитися враженнями. Ми з Людмилою до цього були просто знайомі: вона приходила до мене на фотосесію, я була фотографом, вона — клієнткою. Але потім ми почали спілкуватися більше. І в якийсь момент я сказала: «Та ну, давай спробуємо»”, — каже Ольга.
Вона переконана, що офлайн-формат має терапевтичну перевагу:
“Мені не вистачало саме спільноти. Інтернет — прекрасна штука, але живе спілкування нічого не замінить. Саме цього мені хотілося — свого кола людей, з якими можна говорити про книжки”.
Засновниця проєкту Людмила Нужна переконана, що низька читацька активність — це не небажання людей розвиватися, а відсутність правильних стимулів:
“Я не дуже вірю в тезу «люди перестали читати». Люди читають. Просто хтось — книжки, хтось — Telegram, хтось — інструкцію до мультиварки. Питання не в тому, чи читають, а чи є привід взяти саме книжку”, — зазначає Людмила.
За її словами, сучасні вітчизняні автори часто залишаються невидимими для провінції через брак локального маркетингу:
“Сучасна українська література поза увагою не тому, що вона нецікава. Просто про неї часто знають менше, ніж вона заслуговує. Якщо книжку ніхто не рекомендує, не обговорює і не показує, вона може залишитися непоміченою. Ми вирішили трохи виправити цю несправедливість. До 2014 року було надто мало для нашої великої країни саме української книжки, а 2022 став ніби каталізатором для авторів й сучасної української літератури стало набагато більше”, — підсумовує Людмила Нужна.
Фото: Ольга Будай
Як це працює?
Перша зустріч клубу відбулася в грудні 2024 року під час масованих вимкнень світла. Тоді в студії зібралося лише четверо людей, які при свічках читали вірші сучасних військових поетів, розмовляли, плакали та сміялися. Наразі «Книгоголіки» — це стабільна спільнота, яка налічує близько 40 постійних членів, а щомісячні зустрічі збирають по 10–15 учасників переважно у віці 30+.
Зустрічі проходять за столом із чаєм, кавою та смаколиками, а класичні обговорення організаторки розбавляють неформальними творчими майстер-класами, колажами та різними активностями.
Секрети життєздатності формату:
- Жодного примусу та снобізму: У клубі немає обов'язкової вимоги виступати. Учасник може прийти, навіть якщо не встиг або не зміг прочитати книгу.
- Відсутність «правильних» відповідей: Тут не ставлять оцінок за інтерпретацію. Головне правило — повага до будь-якої думки. Замість сухого переказу сюжету люди обговорюють те, що їх роздратувало, здивувало або відгукнулося в особистому життєвому досвіді.
- Прямий контакт з авторами: Клуб налагодив прямі онлайн- та офлайн-мости з українськими письменниками. Спільнота вже читала та дискутувала про книги Ольги Саліпи, Павла Дерев'янка, Віктора Янкевича, Ігоря Антонюка, Дари Корній, Макса Кідрука та Ліри Одн.
Фото: Ольга Будай
Для розширення кругозору «Книгоголіки» практикують культурний туризм — одного разу учасниці орендували маршрутку та разом поїхали до Дніпра на велику життєву зустріч із письменником Павлом Дерев'янком, щоб підписати книги й поспілкуватися наживо.
“Все досить просто. Спочатку всі соромляться. Потім хтось каже: «Мені ця книжка взагалі не зайшла», і розмова оживає. А якщо серйозно, то ми не переказуємо сюжет, а говоримо про те, що зачепило, роздратувало чи здивувало”, — пояснює Людмила.
Вона акцентує на перевагах клубного формату перед класичними презентаціями:
“Чому саме читацький клуб? Бо лекція — це коли говорить одна людина. А клуб — це коли говорять усі. Мені подобається формат, де можна не погоджуватися, сперечатися і при цьому залишитися друзями. Щодо вибору книжок — у нас панує демократія. Кожен може запропонувати свою книгу, але найчастіше остаточне рішення все ж залишається за мною — з урахуванням того, чи викличе книга хорошу дискусію”.
Людмила вивела просту формулу безпечного простору, де кожен почувається захищеним:
“Як створити безпечну атмосферу? Дуже просто: не робити вигляд, що існують правильні відповіді. У нас не ставлять оцінки за інтерпретацію тексту. Якщо людина побачила в романі щось своє — значить, це вже хороший початок розмови”, — ділиться лідерка клубу.
Співорганізаторка Ольга Будай наголошує, що вони свідомо уникають затеоретизованості та намагаються залучати людей через тактильність та інтерактивні практики:
“Коли ми тільки створювали клуб, ми взагалі не розуміли, як він має працювати. Я навіть підписалася на один онлайн-книжковий клуб, щоб подивитися, як це в інших. Мені сподобалася ідея модератора: клуб потрібен для того, щоб знайомитися з новими жанрами та авторами, а не читати те, що ти й так би прочитав”, — каже Ольга.
Фото: Ольга Будай
Вона зазначає, що в студії повністю знято бар'єри обов'язкових виступів:
“У нас немає вимоги, щоб людина обов'язково висловлювалася. Можна прийти навіть тоді, коли не прочитав книжку. Ми робимо неформальні майстер-класи, колажі, різні активності. Постійно намагаємося підкріпити зустріч чимось цікавим, щоб це було не просто: «Прочитали — прийшли поговорили». Для мене книжка — це не тільки текст. Паперова книжка — це тепло, тактильність. Мені це подобається”, — резюмує Ольга Будай.
Крім дорослих засідань, ініціатива швидко розгорнула й окремий дитячий напрямок. Раз на місяць Людмила Нужна збирає камерні групи до 10 дітлахів, де не просто читає їм вголос сучасні українські казки та оповідання, а перетворює кожну зустріч на інтерактивне шоу. Малеча грає в тематичні літературні ігри, розгадує загадки та бере участь у квестах за мотивами прочитаного.
Фото: Ольга Будай
Чим крім читання займаються в клубі?
Важлива деталь внутрішньої кухні «Книгоголіків» — фінансова прозорість та благодійна основа. Усі зустрічі в клубі є платними для учасників. Ця сума працює як фіксований організаційний внесок. Частина цих грошей покриває базові витрати для створення затишку: закупівлю гарячого чаю, кави, солодощів та затишних тематичних матеріалів для майстер-класів.
Проте левова частка коштів акумулюється на добрі справи. За рік такої діяльності невелике камерне коло жовтоводців змогло зібрати та спрямувати на благодійність солідні суми. Зокрема, 20 тисяч гривень учасники передали безпосередньо на потреби українських військових на передову, а ще 10 тисяч гривень зібрали та задонатили на допомогу безпритульним тваринам і локальним притулкам. Це доводить, що культурний внесок може конвертуватися в реальну матеріальну допомогу тим, хто цього найбільше потребує.
Фото: Ольга Будай
Важливою частиною діяльності є розвиток партнерства. Налагоджено постійну взаємодію з великими українськими видавництвами, як-от «Жорж» та «Фабула», які надають книги для обговорення та розіграшів серед учасників. Свою першу річницю клуб масштабно відсвяткував у коворкінгу ГО "ЖВ", куди наживо запросили сучасну авторку Світлану Вертолу, яка поділилася досвідом вимушеного переселення та своєю творчістю.
Крім того, клуб виходить у цифровий медіапростір — організаторки створюють гумористичні відеоогляди книг на YouTube, що залучає до читання ширшу інтернет-аудиторію.
Історії учасників клубу
"Клуб перетворив мене із нечитайлика з 21-річним стажем у пристрасного прихильника сучукрліту"
Олена Співак, жителька Жовтих Вод:
«Книжковий Клуб "Книгоголіки" грає велику роль у моєму житті. Це — віддушина, ковток свіжого повітря у нашому складному сьогоденні. Наш Клуб — це безпечне місце, де ти потрапляєш у коло однодумців, у яких адреналін зашкалює без алкоголю від "живої" зустрічі із Павлом Дерев'янком, і неймовірно болить душа, коли горять наші книжки після рашистських обстрілів.
Про наш Книжковий Клуб я дізналася від його організатора Людмили Нужної, людини, яка завдяки "живій" зустрічі із сучасною українською письменницею Ольгою Саліпою, перетворила мене із нечитайлика з 21-річним стажем у пристрасного прихильника саме сучасної української літератури. Щодо внесення змін, то мені усе подобається і до душі».
"Мені тепер є про що з родичами поговорити — ми читали книгу паралельно з татом"
Наталя Степанчук, учасниця спільноти:
«Після зустрічей відчуваю себе наповненою. Давно люблю сучукрліт, але більш-менш знала дитячу літературу, а дорослу — майже ні. Тут я відкрила для себе Янкевича й Антонюка, Саліпу і Ліру Одн. Антонюка подарувала братові, Саліпу тітці (яка просто в захваті від "Квітів з корінням") — мені тепер є про що з родичами поговорити!
А з татом ми читали Якуба паралельно. І теж обговорювали. Це взагалі особливий досвід — так читати разом... А як не згадати смішнючі огляди на ютубі! Це окреме мистецтво. З вами моє життя стало яскравішим. "Книгоголіки" — як ковток свіжого повітря — надихають і наповнюють життєвими силами».
"Я прийшла з цікавості, а залишилася через людей"
Олександра, відвідувачка засідань:
«Про «Книгоголіків» я дізналася від працівників Жовтоводської Центральної бібліотеки, коли проводила для учнів онлайн-зустрічі з письменниками. І це знайомство стало доленосним. Я прийшла з цікавості, а залишилася через людей. Через атмосферу, в якій цікаво говорити про прочитане, сперечатися, сміятися, мовчати й знаходити у книжках відповіді на пекучі питання.
Інколи я приходжу по натхнення. По розмови, які залишаються зі мною надовго. По відчуття, що я серед своїх — тих, хто знає, як пахнуть нові книжки, хто може закохатися в героя або сперечатися з автором до останньої сторінки. «Книгоголіки» подарували мені людей, із якими хочеться перегортати сторінку за сторінкою не лише книжки, а й життя. Хотілося б лише, щоб зустрічі тривали довше».
"Клуб навчив мене стримано критикувати прочитані книжки"
Людмила Синюк, спеціалістка з маркетингу:
«Весною цього року випадково дізналась про клуб через видавництво "Жорж" — просто шукала книжкові клуби в онлайн-режимі, бо мене цікавив маркетинг процесу. Записалась на обговорення книги Кінгфішер, навіть не уявляючи, що потраплю у коло справжніх книголюбів. Любов до книг об'єднала дуже різних людей.
Корисно дізнатись думки від прочитаного у колег по хобі, бо інколи важко спрогнозувати враження інших людей. Добре, що існує така спільнота в нашому місті, бо в такі часи дуже хочеться відволіктись від сьогодення. На мене зустрічі вплинули позитивно, я почала задумуватись над речами, на які раніше не звертала увагу. Головне, що я навчилась стримано критикувати прочитані книжки — це заслуга клубу».
"Це про благодійність, пам'ять і підтримку наших Захисників"
Тетяна Біденко, волонтерка:
«Книгоголіки — це простір світла. Це про затишок, у якому хочеться залишитися. Про книжкові історії, що оживають у розмовах, про зустрічі з авторами й ту особливу магію літературної творчості, коли незнайомі люди раптом стають близькими.
А ще — про благодійність, пам'ять і підтримку наших Захисників і Захисниць. Про людей, які не просто читають книги, а творять навколо них простір добра. Книгоголіки — це ще й маленька крапля світла у ці темні дні. Крапля, з якої неодмінно народжується світло більше».
Фото: Ольга Будай
Як можна покращити формат?
Ретритний ефект від читання не скасовує комерційних законів ринку та внутрішніх викликів громадської діяльності. Засновниці відкрито виділяють кілька недоліків та ризиків, з якими доводиться боротися щодня:
- Залежність від активності організаторів: Проєкт тримається на особистому часі та емоційному ресурсі лідерок, що створює ризик раптового припинення діяльності у разі їхнього вигорання.
- Труднощі з утриманням постійної аудиторії: У літній період або під час посилення навантажень на роботі відвідуваність коливається.
- Потреба у відповідному просторі: Проєкт критично залежить від фізичної бази студії «Лампа».
- Регулярне оновлення формату: Спільнота вимагає постійного додавання інтерактивних новинок, майстер-класів та прямих ефірів, щоб підтримувати стабільний інтерес.
- Психологічні затиски: Учасники часто соромляться ставити гострі питання авторам під час живих включень.
Людмила детально аналізує економічні підводні камені, які гальмують розвиток сучукрліту:
“Доступ до української літератури є. Проблема в іншому: видавництва більше заробляють на перекладній літературі. У перекладну книжку вони вкладають гроші: купують права, оплачують переклад, роблять обкладинку, рекламу. Зрозуміло, що потім хочуть ці гроші повернути. Українські книжки не так активно рекламують. Блогери з великою аудиторією здебільшого говорять про зарубіжну літературу — дарк-романи, трилери тощо. Це бізнес”.
Фото: Ольга Будай
Вона відверто розповідає про внутрішні страхи та форс-мажори під час роботи з письменниками:
“Я спочатку дуже переживала: навіщо ми витрачаємо час і енергію, що буде, якщо прийде мало людей, що ми підведемо автора. А потім просто розслабилася. Книжка може сподобатися, а спілкування з автором — ні. Був випадок, коли авторка в переписці здавалася дуже сучасною, з гумором, а під час спілкування виявилося зовсім не так. Я тоді сиділа й думала: «Що робити, що робити?».
Олена Будай чесно оцінює проблему спадів відвідуваності та соціального скепсису:
“Звичайно, бували спади. Не кожна зустріч збирає аншлаги. Люди хворіють, працюють, втомлюються, їдуть у відпустки. Ми не драматизуємо. Просто продовжуємо робити свою справу. Постійність працює краще за гучні кампанії. Найчастіше труднощі — це скепсис оточуючих: «Та хто зараз буде читати?». Після кількох повних зустрічей це питання зникає саме собою”.
Ще більше корисних рішень!
Головний успіх рішення «Книгоголіків» — його повна автономність та життєздатність. Проєкт довів, що для запуску якісного культурного хабу в невеликому місті не потрібні великі гранти чи капітальні інвестиції. Свідченням цього став запуск у Жовтих Водах ще одного книжкового клубу, який створили містяни, надихнувшись досвідом дівчат. Крім того, географія розширилася — на засідання тепер регулярно приїздить лікарка з сусідніх П'ятихаток.
Співорганізаторка Ольга Будай вивела головне правило для громад, які хочуть масштабувати цей досвід:
“Найперше — не очікувати, що все буде ідеально, і не покладати на це якихось меганадій. У нас є девіз: «Не нуль — це вже добре». Якщо прийде одна людина, і ми просто поговоримо про книжки — це вже буде добре. Треба бажання зустрічатися і приміщення. Навіть просто приміщення і кілька стільців. Ми спочатку робили все так, як було комфортно нам. А потім уже почали дивитися, що подобається учасникам”, — ділиться порадою Ольга.
Людмила Нужна сформулювала три чіткі кроки, необхідні для створення подібної ініціативи в інших громадах:
- Знайти перших однодумців. Не треба чекати натовпу, для старту достатньо знайти хоча б двох людей, яким це дійсно цікаво (на першій зустрічі «Книгоголіків» було всього 4 особи).
- Не чекати ідеального моменту. Брак фінансування чи складні побутові умови не є перепоною. Матеріальні ресурси мінімальні: кімната, стільці та гарячий чай.
- Провести першу зустріч. Головне — зробити реальний крок у публічний простір. За словами Людмили, між ідеєю та реалізацією найважче — просто натиснути кнопку «Опублікувати» під першим анонсом у соціальних мережах. Далі в малих громадах миттєво вмикається безкоштовне та ефективне «сарафанне радіо».
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
