З Вадимом я познайомився в Дніпровській лікарні Мечнікова. Він проходив лікування у зв’язку з другою контузією. У нього розколювалась голова, але жага розповісти всім присутнім про реалії на передовій, а саме на нулю і мінусі взяли верх. Мінус це найпередовіші позиції Збройних сил. 100 – 200 метрів до позицій ворога. Нуль в їхньому випадку це пару кілометрів до ворога.
Батальйон в якому служить Вадим якраз боронить напрямок, де жила моя родина та я до 24 лютого. Тому добре знаю цю місцевість.
Далі розповідає військовослужбовець ЗСУ.
Ситуація на передовій. Перевальний пункт.
До нуля добираємося джипом. Тут виходимо і вигружаємо боєприпаси. Тут небезпечніше, ніж на мінусі. Сюди росіяни б’ють мінометом. Останній раз нас накрили, коли ми якраз перебігали по відкритій місцевості. Тоді я отримав свою другу контузію. Дуже сильно блював 2 доби. Головний біль. Втрата слуху.
Так я потрапив спочатку до військового госпіталю. Потім отримав направлення сюди. У військовому шпиталі нас перевіряли чи не косимо ми від служби. Давали нам якісь пігулки та дивились на реакцію. Взагалі відношення до свого здоров’я у мене зараз інше, ніж до служби. Тому хочу підлікуватися якомога краще.
Військові будніФото: з архіву військового
На нулю є кухар, а на мінусі є норка в якій я лежу. Перед виходом на мінус беремо тільки необхідні речі. В основному це боєприпаси до гранатомета. Я гранатометник. Зміна на мінусі 3 доби. Щоб не ходити в туалет по великому майже не їмо. Використовуємо спеціальні пігулки. По маленькому ходимо у ямку, яку викопуємо додатково під своїм тілом. Вставати тут не бажано. Можуть поцілити. Холод не відчуваєш, бо адреналін перебиває. Тому є варіант відморозити пальці. У нас слава богу таких випадків не було.
Противник, який воює навпроти наших позицій добре підготовлений. Я оцінюю їхні дії добре, бо бачу як вони працюють з мінометами. Є моменти до яких вони додумались швидше за нас. Також вони мають більше технічних засобів і снарядів. Наша артилерія б’є точніше, але економніше.
Коли вони вирішують іти промацувати нас, то висуваються малими групами. Ми маємо в цей момент їм показати зуби. Щоб вони відійшли і добре нас оцінили. Тому ми відганяємо їх шквальним вогнем. Навідник дивиться у тепловізор і нічник і корегує наш вогонь. Все відбувається в основному вночі.
Військові Збройних сил УкраїниФото: з архіву військового
Поруч з нами воюють Азовці. Їх росіяни бояться. Ми це чуємо з перехоплень в раціях. Азовці дійсно більш злагоджені та вмотивовані. Їх командири воюють разом з особовим складом. В нашому батальйоні такого немає.
Про батальйон
Озвучу зразу пораду, для тих хто планує йти воювати. Якщо є можливість потрапити у якусь відому бригаду, типу 93. Краще йдіть туди. Там і забезпечення краще і особовий склад більш підготовлений, а відношення в колективі більш розвинуті.
Я ж потрапив у новостворений батальйон на базі військкомату. Середній вік особового складу у нас вищий. Є проблеми у відносинах з командирами. У мене, наприклад, зараз проблеми з фінвідділом. Прийшлося наймати адвоката та звертатися у Міністерство оборони, щоб отримати виплати за поранення.
Перевестися у іншу бригаду не вийде, бо тут хлопці вже рідні. 10 місяців воюємо разом. Загалом важко. Іноді опускаються руки. Але розумію, що просто потрібен відпочинок і можна спробувати далі воювати.
Чесно, я коли отримав поранення взагалі було бажання, щоб мене списали з армії. Бо я відчуваю на цивілці, що до нас відношення просто ніяке.
ПобратимиФото: з архіву військового
Грошове забезпечення
Ми отримуємо 100 тисяч гривень, плюс зарплата, яка в середньому складає 18 тисяч гривень, це залежить від звання та посади. Але не поспішайте радіти. На ці гроші ми купуємо дуже багато спорядження, бо не маємо розпіарених бійців, або волонтерів. Пару днів тому скинулися на джип, гуму до нього придбали, вставки, щоб підняти кліренс, нічник, що б їздити вночі та не натрапити на міну. Джип нам потрібен, щоб доставляти швидко боєприпаси на нуль.
Багато купуємо спорядження. Збройні сили щось видають щось ні. Іноді не влаштовує якість виданого. Ми розуміємо, що зараз важкі часи, тому і купуємо багато самі. Хоча є ті, в основному діди, які не скидаються ні нащо. Воюють в тому, що видали і тим, що видали. Ну а хто вважає що ми заробляємо, запрошую до нас.
У нас в батальйоні більшість російськомовних та тих хто розмовляє на «суржику». Тому я дуже злий на всіх хто «наїзджає» з приводу мови. Спеціально повернуся і буду розмовляти як хочу. А ви краще допомагайте ворога знищувати.
Життя до війни. Про плани на 2022 рік.
У мене були грандіозні плани. Планував відкрити кав’ярню. Багато чого планував. Жити з дружиною планував. За два місяці до війни вже набирали в ТРО. Я записався. Готувалися. Я працював у державній охороні, тому мав пряме відношення до зброї.
Ну а потім 24-е. У складі ТРО ми ліквідовували російський десант, який намагався на гелікоптерах висадитися не тільки в Гостомелі, але і на різних локаціях в самому Києві. Це була серйозна м’ясорубка. Було важко розпізнати в кого стріляти. Потім звикли. Пішли з другом у військкомат і потрапили в наш батальйон. Були на Чернігівському напрямку. Там вже перший танк підбив. Потім вирушили на Донбас.
На Донбасі важче. У селі, яке ми захищаємо майже немає людей, які нас підтримують. Тільки один чоловік, він нам пропонує душ, як стемніє, бо розуміє небезпеку захоплення села росіянами. Хоча, мабуть, потрібно враховувати і те, що проукраїнські мешканці виїхали у більш безпечні міста, а «ждуни» залишилися.
Звісно є різні люди у нас. Є «атошник» – Адмін. Він просто звір якийсь. Коли видавали рюкзаки, він не взяв. Склав все у білий мішок і з тим мішком на нулю йде, а заду міни розлітаються. Він навіть крок не пришвидшує тільки оглядається чи осколок в мішок не потрапив (сміється). Рівень його сміливості чи пофігізму зашкалює. Ми звісно швидко в укриття біжимо і виглядаємо, як він сміливо йде.
У кожного свій рівень сміливості. Найстрашніше для мене це танк противника. Якщо він стріляє по нас, то це дуже потужно. Внаслідок таких обстрілів люди і зникають. В прямому сенсі слова. Не залишається нічого.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
