Війна безжально вириває українців зі звичного життя, змушуючи збирати найцінніше у валізи та їхати в невідомість. Найважче у цій ситуації мамам, чий головний пріоритет — захистити та убезпечити своїх дітей. Наша сьогоднішня героїня — 32-річна Аліна Боєва, вчителька англійської мови із Запоріжжя. Опинившись перед загрозою постійних обстрілів рідного міста, вона прийняла непросте рішення про евакуацію.
Зараз Аліна облаштовує побут у Жовтих Водах. Вона відверто розповіла про свій біль через знецінення професії педагога, кризу онлайн-освіти, труднощі пошуку житла та те, як це — починати все з нуля, коли твоє серце залишилося вдома.
Життя «до»: квітуче Запоріжжя та затишні будні
До повномасштабного вторгнення Запоріжжя для багатьох було не просто індустріальним центром, а містом великих можливостей, затишних парків та улюбленої роботи. Саме тут Аліна будувала свою кар'єру, розвивала власну справу та виховувала дитину. Вона згадує той час із особливим теплом, адже тоді життя здавалося стабільним і зрозумілим.
«До повномасштабного вторгнення Запоріжжя було квітучим місцем з можливістю відпочинку та гарної роботи. Вже багато років я працюю вчителем англійської мови, але зараз перебуваю у декретній відпустці. Це були звичайні, щасливі будні, наповнені планами на майбутнє».
Кожна родина, яка наважилася на евакуацію, має свій момент «точки зламу» — коли страх за життя дитини переважає над небажанням залишати рідні стіни. Для Аліни таким моментом став літній день, коли війна підібралася впритул до її оселі. Пошук безпечного притулку перетворився на справжній квест із чіткими критеріями.
«Ми ніколи не розглядали переїзд із Запоріжжя. Але коли в червні недалеко від нашого будинку влучила КАБ (керована авіаційна бомба), я вирішила, що з дитинкою краще переїхати в безпечне місце. Основними вимогами до нового міста були відстань — щоб мати можливість навідуватися додому, а також вартість житла. Спочатку я розглядала Олександрію, а згодом розширила пошук до Жовтих Вод», - згадує дівчина.
Аліна БоєваФото: Аліна Боєва
Коли напрямок було обрано, родина зіштовхнулася з проблемою багатьох українських переселенців — кризою на ринку нерухомості. Маленькі міста виявилися не готовими до такого напливу людей, і знайти омріяний куточок було надзвичайно складно. Проте доля посміхнулася Аліні.
«Запланований був лише сам переїзд, але дуже довго ми просто не могли знайти житло. На жаль, на ринку нерухомості Жовтих Вод попит суттєво перевищує пропозицію. Проте, врешті-решт, нам вдалося знайти варіант і переїхати».
Переїзд не зупинив професійний розвиток нашої героїні. Навіть перебуваючи у декретній відпустці, Аліна знаходить сили та час для самореалізації. Попри зміну локації та обмежені ресурси, вона продовжує працювати на себе і тримати свій маленький економічний фронт.
«Так як я перебуваю в декреті на основному місці роботи, то після переїзду в мене залишилась лише приватна практика — я працюю як ФОП. Звісно, поєднувати материнство та роботу в нових умовах непросто, тому наразі виходить приділяти цьому лише кілька годин на день».
Як професійний педагог, Аліна гостро переживає те, що зараз відбувається з українською освітньою системою. Онлайн-навчання, постійні повітряні тривоги та відсутність живого контакту руйнують класичний процес здобуття знань. Для нашої героїні це не просто робочі моменти, а болюча тема, яка потребує негайних змін.
«З початком війни сильно змінилося бачення професії. Ну, по-перше, англійська мова сьогодні — це ключ до міжнародних знань, до більшої кількості інформації, до оригінальної літератури тощо. Щодо самого викладання, я лише чіткіше зрозуміла, як ця професія знецінюється, це дуже хвилююча для мене тема. Хотілося б, щоб вчителі мали змогу отримувати гідну оплату своєї праці. На мою скромну думку, освіта зараз переживає не найкращі часи. Діти навчаються онлайн, викладач не може повністю контролювати клас, під час тривог навчання зупиняється. Як наслідок — учні не отримують знання, а батьки змушені або самостійно пояснювати весь матеріал, або наймати приватних викладачів. І це виходить якесь замкнуте коло».
Адаптація в новому місті — це тривалий процес, який не відбувається за один день. Аліна живе у Жовтих Водах трохи більше місяця. Вона лише починає звикати до нових реалій, гостро відчуваючи різницю між великим обласним центром і маленьким містечком, особливо в питанні розвитку дитини.
«Ми тут трохи більше місяця, тому я ще не до кінця можу сказати, що Жовті Води стали для нас новим домом. Але саме місто мені подобається — воно комфортне, компактне, тут усе поруч, і для дитини головне — безпечно. Водночас дуже відчувається, що місту бракує сучасної інфраструктури для дітей. У Запоріжжі, наприклад, було значно більше можливостей: ми ходили на малючкове плавання, заняття з розвитку, могли обирати різні місця для дозвілля. У Жовтих Водах таких можливостей небагато, тому дуже не вистачає сучасного центру дитячого розвитку, де батьки могли проводити час із малечею».
Аліна вирішила не просто сумувати за розвиненою інфраструктурою рідного міста, а діяти. Вона зняла відео про те, як її маленький син Тимофій, щойно втікши від страху вибухів у Запоріжжі, зіткнувся у Жовтих Водах із буденною проблемою — тут просто немає сучасного безпечного місця, де дитина могла б бавитися, забувши про пережите.
Аліна Боєва підтримала ГО Громадська Ініціатива «Зробимо Жовті Води чистими». Волонтери організації вже кілька років власними силами відновлюють локації міста, а зараз оголосили великий благодійний проєкт — будівництво абсолютно нового, сучасного дитячого майданчика з нуля. Це повністю некомерційна ініціатива, покликана подарувати дітям-переселенцям та місцевій малечі простір для спокійного й щасливого дитинства.
Порада тим, хто починає з нуля: «Дайте собі час»
Попри власні переживання та невизначеність, Аліна готова ділитися теплом і підтримувати тих, хто опинився в аналогічній ситуації. Її слова — це маніфест розуміння, емпатії та психологічної підтримки для кожного, хто через війну втратив свій дім і почувається чужим на новому місці.
«Якби я зустріла людину, яка щойно приїхала в Жовті Води і почувається самотньо, я б її просто підтримала і допомогла інформативно. Дуже важко починати все з нуля. Важко вголос вимовити і зрозуміти, що твій дім залишився десь там. Твої близькі залишились десь там... І десь там досі дуже небезпечно. На новому місці найбільше лякає саме ця невизначеність: чи вийде у мене, чи зможу я, чи приймуть мене тут люди? Тому моя головна порада — треба просто дати собі час, щоб емоційно пережити все, що з вами відбувається».
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
