Переїзд із окупованого Херсона, життя у статусі переселенки, онлайн-уроки під звуки вибухів та боротьба за дітей, які розлетілися по всьому світу. Попри війну, педагогиня Анастасія Кіденко не залишила професію та увійшла до числа найкращих вчителів України, ставши фіналісткою Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2026».
Сьогодні вчителька Херсонського ліцею №52 «Перспектива» проживає у Жовтих Водах, а свого часу розпочинала професійний шлях у дитячому садочку «Калинка». У розмові з журналістами вона відверто розповіла про свій шлях у професії, евакуацію з рідного міста та силу, яку їй щодня дають учні.
У фіналі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2026», який відбувся в Ужгороді, до числа найкращих педагогів країни увійшли одразу дві вчительки, пов’язані із Жовтими Водами — Ірина Нестеренко та Анастасія Кіденко.
Анастасія КіденкоФото: Анастасія Кіденко
Конкурс проходив під патронатом Міністерство освіти і науки України та Мала академія наук України і зібрав понад 48 педагогів з усіх куточків країни. Цьогоріч фінал уперше одночасно проходив у чотирьох номінаціях — «Початкова освіта», «Англійська мова», «Математика» та «Громадянська освіта».
Для Анастасії цей конкурс став не лише професійним викликом, а й символом незламності українського вчительства під час війни. Про шлях у професії, евакуацію з Херсона, роботу онлайн та мрію повернутися додому — вона відверто розповіла журналістам.
Фото: Анастасія Кіденко
«Мій вибір професії був практично визначений з дитинства, адже я виросла в учительській родині. Моя мама — вчителька, і атмосфера перевірки зошитів, підготовки до занять та розмов про успіхи учнів була для мене звичною та рідною. Я змалечку бачила, скільки душі вона вкладає в роботу, і як сильно її люблять діти. Тому, коли прийшов час обирати свій шлях, я чітко розуміла: хочу бути тією людиною, яка запалює перші вогники знань у дитячих серцях», — розповідає Анастасія Кіденко.
Фото: Анастасія Кіденко
Свої перші професійні кроки педагогиня зробила у дитячому садочку «Калинка» у Жовтих Водах. Саме там, каже вона, навчилася головному — чути дітей серцем.
«Дитячий садок “Калинка” — це моя особлива ніжність і перша серйозна школа життя. Працювати з дошкільнятами — це щоденний іспит на щирість. Малечу не обдуриш, вони відчувають твій настрій за секунду. Саме в “Калинці” я навчилася безмежному терпінню, вмінню слухати та розуміти дитину без слів», — говорить вчителька.
Згодом її професійний шлях продовжився у Херсонський ліцей №52 «Перспектива», де остаточно сформувалося її бачення сучасного вчителя.
Фото: Анастасія Кіденко
«Я зрозуміла, що сучасний вчитель має бути гнучким, креативним і готовим до будь-яких викликів. Ну і, звісно, моє особисте переконання — за шкільними партами стоїть майбутнє України — завжди було моїм головним орієнтиром», — каже вона.
Повномасштабна війна змусила педагогиню залишити рідний Херсон і переїхати до Жовтих Вод. Цей період Анастасія називає одним із найболючіших у житті.
«Залишати рідний Херсон, дім, налагоджений побут під дулами танків та вибухами — це невимовний особистий біль. Опинитися в Жовтих Водах, починати все з чистого аркуша в незнайомому місті, коли навколо панує невизначеність... психологічно це дуже тиснуло», — ділиться педагогиня.
Анастасія Кіденко з родиноюФото: Анастасія Кіденко
Попри евакуацію, вона не припинила працювати з дітьми. Навпаки — онлайн-уроки стали підтримкою і для вчительки, і для її учнів.
«Коли після важкого переїзду я вперше увімкнула камеру ноутбука і побачила очі своїх учнів на екрані, я зрозуміла: я не маю права розкисати. Їм було ще страшніше, ніж мені. Вони шукали в мені стабільність, спокій і тепло рідного Херсона», — згадує Анастасія.
Саме досвід роботи під час війни став для неї поштовхом спробувати сили у конкурсі «Учитель року – 2026».
«Мені хотілося показати, що Херсонський ліцей №52 “Перспектива” тримає стрій, де б не були його вчителі та учні. На початку навчального року я відчула, що маю достатньо куражу, накопиченого досвіду та внутрішнього вогню, щоб гідно представити свій регіон і свій ліцей на всеукраїнському рівні».
Фінал в Ужгороді педагогиня згадує з особливим теплом.
«Закарпаття об'єднало вчителів з усіх куточків України. Запам'яталися очі колег — утомлені, але палаючі ідеями. Це було свято стійкості українського вчительства. Ми не просто змагалися, ми ділилися болем, надією та досвідом», — каже Анастасія Кіденко.
Потрапляння до числа найкращих педагогів України вона сприймає не як особистий успіх, а як перемогу всіх вчителів, які попри війну продовжують працювати.
«Для мене увійти до ТОП-10 — це не про особисті амбіції. Це визнання того, що праця вчителя-переселенця є помітною і важливою. Це знак для мого рідного Херсона, що ми живі, ми розвиваємось і ми перемагаємо на своєму, освітньому фронті».
Фото: Анастасія Кіденко
Особливу подяку педагогиня адресує своїй мамі, колегам та учням.
«А учні... їхні повідомлення у месенджерах: “Вчителько, ви найкраща! Ми тримаємо за вас кулачки!” — це був мій головний допінг. Коли знаєш, що за тобою стоять твої діти, ти просто не маєш права здатися», — говорить вона.
Сьогодні Анастасія Кіденко переконана: роль вчителя під час війни стала набагато глибшою, ніж просто передача знань.
«Я усвідомила, що вчитель в часи війни — це і психолог, і розрадник, і той, хто тримає зв'язок дитини з Батьківщиною. Навіть через екран комп'ютера з Жовтих Вод я намагаюся дати їм стільки любові та впевненості, щоб вони знали: Україна є, вона бореться, і ми обов'язково зустрінемося під мирним небом».
Фото: Анастасія Кіденко
А головна її мрія сьогодні — повернення додому.
«Моя найбільша мрія — повернутися у вільний, мирний, відбудований Херсон. Мрію нарешті зайти у рідні класи ліцею “Перспектива”, почути живий гомін на перервах, обійняти своїх учнів та колег не через екран монітора, а наяву».
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
