Вчителька початкових класів ліцею №10 Ліцей №10 Жовтих Вод Ірина Нестеренко стала дипломанткою фінального етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2026» та представила Дніпропетровщину у номінації «Початкова освіта». Фінал одного з найпрестижніших професійних конкурсів для педагогів відбувся в Ужгороді та об’єднав понад 48 учителів з усіх куточків України.
Всеукраїнський конкурс «Учитель року» проходить під патронатом Міністерство освіти і науки України та Мала академія наук України і щороку об’єднує найкращих педагогів країни. Цьогоріч фінал уперше одночасно проходив у чотирьох номінаціях — «Початкова освіта», «Англійська мова», «Математика» та «Громадянська освіта».
Для Ірини Нестеренко шлях до всеукраїнського фіналу розпочався ще у лютому, коли вона здобула перемогу в обласному етапі конкурсу серед педагогів Дніпропетровщини. Тоді у фіналі змагалися п’ять найкращих учительок області, а конкурсні випробування включали «Майстерку» та проведення уроку з незнайомим класом.
Сьогодні Ірина — одна з тих педагогів, які представляють сучасну українську освіту на всеукраїнському рівні. У розмові з журналістами вона поділилася своїм професійним шляхом, емоціями від фіналу та розповіла, чому для вчителя важливо не боятися помилок.
Ірина НестеренкоФото: Ірина Нестеренко
«Коли вперше вийшла до дітей — зрозуміла, що це моє»
Шлях Ірини до професії не був миттєвим чи очевидним. Вона зізнається: остаточно зрозуміла, що хоче бути вчителькою, лише тоді, коли вперше опинилася перед класом під час педагогічної практики. Саме тоді з’явилося відчуття, що це — справа її життя.
— Розкажіть, будь ласка, як Ви обрали професію вчителя? Яким був Ваш шлях до участі у конкурсі «Учитель року – 2026»?
— У дитинстві я, як і більшість дівчаток, звичайно, грала в школу й «вчила» своїх ляльок. Але якщо бути відвертою, в 11 класі я ще точно не усвідомлювала, чи вчителювання — це дійсно моє покликання. Чіткого розуміння чи впевненості тоді не було.
Усе змінилося під час навчання в Жовтоводському педагогічному коледжі. Саме там, коли почалася практика і я вперше вийшла до дітей, з'явився той самий запал і справжнє бажання працювати в школі.
Навчання мене настільки захопило, що я закінчила коледж із дипломом з відзнакою. А далі вже було навчання в університеті, куди я вступала абсолютно свідомо, чітко розуміючи, що хочу працювати саме з учнями початкових класів.
Мій шлях до конкурсу — це щоденна робота, у якій були і свої злети, і свої падіння. Рішення взяти участь в «Учителі року – 2026» визріло тоді, коли я відчула, що за час практики накопичила достатню базу власних напрацювань.
Потужним поштовхом і підтвердженням того, що я рухаюся в правильному напрямку, стало успішне проходження сертифікації, перемоги у професійних конкурсах та визнання на місцевому рівні — зокрема, звання лауреата міської педагогічної премії імені Мотрі Остапівни Рябикіної.
Саме тоді мені захотілося вийти за рамки звичного шкільного кабінету, поділитися цим досвідом із колегами і, звісно, випробувати власні сили вже на всеукраїнському рівні.
Фото: Ірина Нестеренко
«На конкурсі немає легких етапів»
Всеукраїнський конкурс — це не лише престиж, а й серйозне професійне випробування. Кожен етап вимагав від учасників максимальної концентрації, швидких рішень та вміння працювати у стресових умовах.
Найбільшим викликом для Ірини стало проведення уроку з незнайомим класом. За одну добу потрібно було підготуватися, знайти підхід до дітей та показати свої професійні навички перед журі.
— Які етапи конкурсу стали для Вас найскладнішими?
— Знаєте, якщо бути абсолютно відвертою, на цьому конкурсі немає легких етапів, усі вони по-своєму непрості й вимагають колосальної концентрації та сил. Кожне випробування тримає в постійній напрузі.
Але найскладнішою, мабуть, була підготовка до уроку з абсолютно незнайомим класом, коли на все про все у тебе є лише доба. Це неймовірний виклик, адже ти взагалі не знаєш дітей, їхнього темпу роботи та особливостей. Це величезний стрес, але водночас і шалений професійний азарт.
Фото: Ірина Нестеренко
«Ужгород став для нас найкращим антистресом»
Попри хвилювання та напружений графік, фінал конкурсу залишив для педагогині теплі спогади. Окремо Ірина згадує атмосферу самого міста та підтримку людей, які допомагали учасникам почуватись комфортно.
Каже, після складних конкурсних випробувань саме прогулянки Ужгородом та звичайні моменти тиші допомагали відновити сили й знову налаштовуватись на роботу.
— Чим найбільше запам’ятався фінал в Ужгороді?
— Знаєте, Ужгород залишив просто неймовірні спогади. Найперше, що спадає на думку — люди. Настільки щирого, теплого й душевного прийому я навіть не очікувала. Закарпатська гостинність — це точно не міф, адже ми відчували підтримку на кожному кроці: від організаторів, адміністрації та працівників ліцею і аж до звичайних перехожих на вулиці.
Звісно, вразив і сам рівень підготовки заходу. Усе було продумано до найменших дрібниць, аби ми почувалися комфортно й могли спокійно працювати, не відволікаючись на організаційні моменти.
Що б я ще додала? Сам весняний Ужгород. Його особливий спокій, затишні вулички й ароматна кава стали для нас найкращим антистресом.
Після виснажливих конкурсних етапів і безсонних ночей достатньо було просто вийти на набережну, видихнути, перезавантажитися — і всередині знову з'являлися сили творити й дивувати.
Фото: Ірина Нестеренко
«Мій головний щит сьогодні — стресостійкість»
За кожним професійним досягненням стоїть щоденна робота та внутрішня дисципліна. Ірина говорить, що саме наполегливість та вміння швидко адаптуватися допомагають їй рухатися вперед навіть у складних ситуаціях.
Педагогиня переконана: сучасний учитель має не лише добре знати свій предмет, а й уміти залишатися спокійним та гнучким у будь-яких умовах.
— Які свої професійні якості Ви вважаєте найсильнішими?
— Мабуть, найперше — це наполегливість і цілеспрямованість. Я ніколи не кидаю розпочате на пів дороги. Якщо я ставлю перед собою мету, то просто крок за кроком йду до результату.
За цим, звісно, стоїть працьовитість. Я звикла працювати на совість і викладатися на повну.
Ну і мій головний щит сьогодні — стресостійкість. Життя навчило у будь-яких нестандартних ситуаціях діяти без паніки, а миттєво збиратися, адаптуватися і знаходити рішення.
Фото: Ірина Нестеренко
«Бути серед тих, хто змінює освіту своїм серцем»
Потрапити до числа найкращих педагогів України — це не лише особисте досягнення, а й велика відповідальність. Для Ірини цей результат став підтвердженням того, що роки праці та пошуку власного підходу до дітей були недаремними.
Водночас вона наголошує: головна цінність професії — це люди, які щодня вкладають у дітей не лише знання, а й частину себе.
— Що для Вас означає потрапити до числа найкращих педагогів України?
— Для мене це велика честь і водночас велика відповідальність. Адже пройдений шлях є не лише визнанням моєї праці, а й підтвердженням того, що я рухаюся у правильному напрямку.
Потрапити до числа найкращих педагогів України — означає бути серед людей, які щодня змінюють освіту своїм серцем, професійністю і вірою в дітей.
«Діти казали, що я для них уже переможниця»
За кожним успішним виступом стоїть підтримка людей поруч. Ірина говорить, що пройти такий конкурс без допомоги колег, рідних та учнів було б просто неможливо.
Особливо педагогиню зворушила реакція дітей, які перед поїздкою на фінал щиро обіймали її та казали, що вона вже перемогла.
— Як Вас підтримували учні, колеги та рідні під час конкурсу?
— Пройти такий марафон наодинці просто нереально, тому допомога була з усіх боків.
Учні та батьки дуже підтримали морально. Коли їхала на фінал, діти обіймали й казали, що я для них уже переможниця. Батьки постійно писали в месенджерах, запитували, як усе проходить.
Колеги та адміністрація стали моїм тилом. Вони повністю підстрахували мене в школі, заміняли на уроках і взяли на себе мої щоденні обов'язки. Ми постійно були на зв’язку, тож я знала — мені є на кого покластися.
Ну а рідним дісталося найбільше. Вони терпіли мої безсонні ночі, завалені паперами кімнати й те, що я тижнями жила конкурсом. Не кожен може витримати такий ритм, але вони просто були поруч, брали на себе частину побуту і давали можливість відпочити.
«Сучасних дітей важко втримати лише за книжкою»
Сучасна школа змінюється, а разом із нею — і підходи до навчання. Ірина переконана: сьогодні дітям важливо не просто слухати теорію, а бачити практичний сенс у тому, що вони вивчають.
У своїй роботі педагогиня активно використовує інтерактив, ігрові методики та створює атмосферу, у якій дитина не боїться помилятися.
— Які сучасні підходи у навчанні Ви використовуєте у роботі з дітьми?
— Якщо говорити просто, мій головний підхід — робити складне простим і цікавим для дітей.
По-перше, роблю ставку на наочність та інтерактив. Сучасних дітей важко втримати за книжкою, їм потрібна динаміка. Тому ми багато працюємо руками, використовуємо конструктори, картки, різні ігрові технології. Дітям важливо все побачити й перевірити на практиці.
По-друге, завжди пов'язую навчання з реальним життям. Пояснюю учням, навіщо ми вчимо певну тему і як вона знадобиться їм уже сьогодні. Коли з'являється практична користь — мотивація стає зовсім іншою.
По-третє, дбаю про емоційний комфорт. Намагаюся створювати атмосферу, де школярам не страшно помилятися. Коли дитина почувається спокійно й безпечно, будь-який матеріал засвоюється набагато легше.
Фото: Ірина Нестеренко
«Дітям потрібен щасливий учитель»
Наприкінці розмови Ірина звернулася до молодих педагогів, які лише починають свій професійний шлях. Вона наголошує: помилки — це нормальна частина роботи, а найважливіше у професії — залишатися щирим і не втрачати себе.
Також учителька говорить про важливість внутрішнього ресурсу та відпочинку, адже сучасний педагог щодня працює не лише з навчальними програмами, а й з емоціями дітей.
— Що б Ви хотіли побажати молодим учителям, які лише починають свій шлях?
— Найперше — не боятися помилок. Початок роботи в школі завжди величезний виклик. Ідеальних уроків з першого дня не буває, і абсолютно нормально, коли щось іде зовсім не за планом.
Головне — тримати фокус на дітях, їхніх очах і настрої, а не лише на конспектах і звітах.
По-друге, залишатися щирими. Діти неймовірно тонко відчувають фальш, але так само швидко відкриваються тим, хто йде до них із добром і повагою. Не намагайтеся копіювати чужий досвід чи методики, шукайте власний стиль і будьте собою.
І третє, надзвичайно важливе сьогодні — берегти свій внутрішній ресурс і вчасно відпочивати. Наша професія вимагає колосальної віддачі, тому навчіться вчасно переключатися й відновлювати сили.
Пам’ятайте: дітям потрібен натхненний, спокійний і щасливий учитель. Вірте у себе й нічого не бійтеся.
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
