Українська спортсменка Софія Бордінських — дворазова чемпіонка світу з самбо, майстер спорту України міжнародного класу, спортсменка збірної України. Родом із Жовтих Вод вона представляє країну на міжнародних аренах. Останній сезон став для Софії одним із найважчих: постійні переїзди, нова вагова категорія, війна, травма — і чемпіонат світу, де вона вийшла на килим, борючись фактично однією рукою.
Софія Бордінських — у спорті з чотирьох років. Нині її досягнення важко перелічити на пальцях: дворазова чемпіонка світу з боротьби самбо, срібна призерка дорослого чемпіонату світу з самбо, багаторазова чемпіонка України з дзюдо, чемпіонка Європи з сумо, майстер спорту України міжнародного класу, спортсменка національної збірної України.
Софія Бордінських Фото: Софія Бордінських
Рік без пауз: старти, переїзди, нова вага
Софію Бордінських непросто «виловити» у Жовтих Водах — вона постійно на зборах, змаганнях або підготовці. Ми мали зустрітися значно раніше, але спортивний графік не залишав пауз.
Тож говоримо зараз — про рік, який став для неї одним із найскладніших, про великі старти, травму, біль, війну і силу не здаватися.
"Загалом рік був дуже насичений і складний. Наприкінці 2024-го я виступала на дорослому чемпіонаті світу з самбо в Казахстані — це був мій другий такий старт, де я здобула срібну медаль. Це був колосальний досвід, але й серйозне випробування — і фізично, і психологічно. Старти йшли один за одним, і було важко повноцінно сфокусуватися. Одразу після цього поїхали на чемпіонат Європи U-23 з дзюдо. В командному заліку ми стали другими. Але через постійні переїзди відновлюватися було дуже складно", - пригадує Софія.
Новий рік не приніс перепочинку, каже дівчина. Це був і останній рік виступів у категорії U-23 з дзюдо.
Фото: Софія Бордінських
"Війна, моральна втома, постійна напруга — усе це дуже впливає на спортсменів. Попри це були й хороші результати: на Кубку світу з самбо серед дорослих у Вірменії я стала третьою. Я стала чемпіонкою України та перейшла в нову вагову категорію — з до 57 кг у до 63 кг. Це зовсім інший рівень: більше фізичної боротьби, сильніші суперниці. На дорослому чемпіонаті України з дзюдо я стала третьою. Для першого старту в новій вазі — це гідний результат і точка росту."
Чемпіонат світу в Киргизстані: «Очі на мокрому місці»
Під час цієї частини розмови в Софії на очах з’являються сльози. Їй важко повертатися до цього моменту. З самого початку все пішло не за планом.
"У мене нещодавно був чемпіонат світу. Він проходив у Киргизстані, в місті Бішкек. У мене були підряд старти. Спочатку — чемпіонат Європи U-23 з дзюдо, останній рік у цій категорії, а потім одразу дорога. Я ще не до кінця прожила ці емоції. На жаль, головна з них — розчарування. Я дуже багато працювала, тренувалася, психологічно готувала себе. Але навіть зараз у мене тремтить голос — мені важко це згадувати."
Спортсменка згадує, спочатку був чемпіонат Європи у Молдові. Потім вона поверталася до Києва, сідала з усіма в автобус і всі знову їхали до Молдови, щоб летіти далі. Переліт до Стамбула, а звідти — ще 5,5 години до Киргизстану.
"Я була настільки виснажена, що заснула, тримаючи голову на зігнутій руці — фактично на лікті. Коли ми приземлилися, я зрозуміла, що не можу нормально поворухнути рукою. Було дуже боляче. У лікті зібралася рідина. Я одразу подзвонила лікарю. Він пояснив, що робити, але я розуміла: сама з цим не впораюся. Але у спорті ти сам за себе."
Фото: Софія Бордінських
У готелі стало зрозуміло, що травма серйозна. Попри це — потрібно було ще «зробити вагу».
"Я бігала по кілька разів на день і тільки пила воду. Думала: біль — це тимчасово, його треба побороти. А обставини так склалися, що треба було ще знизити вагу до змагань."
Ніч перед стартом була найважчою, каже дівчина. Софія згадує як пульсувала рука, піднялася температура. Дівчина плакала й благала Бога, щоб цей біль припинився, щоб вона змогла показати результат.
Першу сутичку Софія виграла, попри біль. Другу — з представницею Казахстану — завершила за 12 секунд.
"Я зробила два зачепи по чотири бали. Але під час приземлення впала прямо на лікоть. Я відчула, що рука просто «висить». Між сутичками було близько десяти хвилин. Знеболювальне не встигало подіяти. Я лягла просто на килим. Я була в залі одна."
На килим Софія вийшла зі сльозами. Це був крок до фіналу і гарантованої медалі. Софія посіла п’яте місце — без медалі.
"Я боролася фактично однією рукою й навіть вигравала. Але сутичку судила нейтральна суддя з росії. За мінімальний рух наприкінці поєдинку бал віддали суперниці. Я програла за останнім балом. Я розуміла: фізично не можу боротися. Але все одно вийшла на боротьбу за бронзу. Я трималася близько двох хвилин, поки в мене просто не відмовили ноги. Я не здалася — я просто не могла продовжувати. Я лежала на килимі й думала не про руку. Я думала про батьків, про країну, про людей, які в мене вірять, - зі сльозами на очах згадує Софія.
З килима спортсменку винесли чотири чоловіки. Дівчина пригадує, що не думала про біль у руці — це був біль не фізичний, а внутрішній.
"Я зробила для себе висновок: я віддала максимум, навіть більше. Я не звинувачую себе. Я сказала собі: «Соня, ти молодець. Ти йшла через біль. Значить, це було потрібно, щоб стати сильнішою".
Зараз Софія Бордінських ще відновлюється — і морально, і фізично. Є біль, але вона продовжує тренування, працює лише з ногами. Залишається у формі, бо спорт для неї — це вже спосіб життя.
Плани у чемпіонки великі, цілі високі. Наступний рік уже розписаний, але зараз головне, каже дівчина — відновитися.
Софія Бордінських з мамоюФото: Софія Бордінських
Про війну, спорт і Жовті Води
Як і кожен спортсмен високого рівня, Софія Бордінських звикла долати виклики на татамі. Але останній рік приніс їй не лише спортивні випробування, а й неймовірний психологічний тиск через повномасштабну війну в Україні.
"Як я і казала до цього, мені було дуже складно зосередитись, тому що все, що відбувається в країні — це біль. Новини, кожен день щось погане. І це з’їдає душевний спокій. Серце просто розривається, коли бачиш, як хлопці воюють, скільки загиблих, скільки дітей померло", — розповідає дворазова чемпіонка світу з самбо, майстер спорту міжнародного класу.
Навіть під час тренувань у Києві Софія відчуває тиск війни: "Кожен день вибухи, одного разу через паркан прилетіла ракета. У тумані думала, що все. Все життя перед очима. Ти вже не думаєш про змагання, думаєш лише про виживання".
"В новинах читаю, що "нейтральні", спортсмени, будуть виступати на змаганнях під своїм прапором. Тобто росіяни будуть. І я не розумію, чому? Раніше такого не було, де були вони - не було нас. Нас підтримують, але що зараз відбувається і спорті — це не є підтримка, це є знущання над нами."
Незважаючи на складнощі, Софія завжди радо повертається до рідних Жовтих Вод.
"Я дуже люблю наше місто. Я бачу, що спорт у Жовтих Водах розвивається, дітки бігають, плавають, відновлюють літній басейн. Це дуже круто, і це радує.Після змагань з медалями образу спішу до тренера, Євгена Шутенко, і кажу: "Все, це наше". Дітки дуже радіють, коли я приходжу", — ділиться спортсменка.
Вона пам’ятає себе маленькою і надихається тим, як старші спортсмени розповідали свої історії.
"Це така мотивація, коли горять оченята дітей, хочеться ще більше працювати, щоб був більший результат і ділитися досвідом".
"Те, що в мене вірять, додає мотивації і це дуже круто. Хочу подякувати моїм тренерам, близьким людям, що вони зі мною, вчать мене, підтримують. Все, що від мене залежить, я робитиму на максимум".
Софія Бордінських Фото: Софія Бордінських
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
