Після мальовничого села Мошни ми прямуємо до одного з найвизначніших міст Черкащини — Канева. Це місто має глибоке історичне коріння, що сягає ще з часів Київської Русі. Перші письмові згадки про Канів датуються між 1074 і 1088 роками. Проте вже у 1240 році місто було зруйноване ордами Батия, які зрівняли його із землею.
Враженнями та деталями подорожі діляться читачі Жовті Води.City - Анастасія та Володимир Зінченки.
Із XVI століття Канів став місцем, де доживали віку запорозькі козаки. Вони селилися на Чернечій горі, а багато з них ставали монахами у Свято-Успенському Пустинно-Канівському монастирі. Сьогодні на цьому місці стоїть церква, збудована у стилі традиційної козацької архітектури.
У 1578 році черкаські козаки викрали останки страченого у Львові гетьмана Івана Підкови і перепоховали їх під Чернечою горою, поряд з монастирем. А вже у 1600 році Канів отримав Магдебурзьке право, що дало місту автономію у системі самоврядування.
Та найбільше вабить у Каневі — Чернеча гора, відома сьогодні як Тарасова гора, місце вічного спочинку Тараса Григоровича Шевченка. Дорогою до вершини розташований музей військової техніки просто неба. Особливо вражає експозиція бронепоїзда у натуральну величину — справжній привід зупинитися й замислитися над подіями воєнного минулого.
Сходами піднімаємося до Національного музею Тараса Шевченка. Біля входу — два пам’ятники, які колись прикрашали могилу поета. Ліворуч — чавунний хрест, що стояв із 1884 по 1923 рік. Праворуч — бюст, встановлений у 1923 році й замінений новим у 1939-му.
Усередині зібрані безцінні реліквії, пов’язані з життям і творчістю Кобзаря: рідкісні твори, художні шедеври, архівні документи. Серед експонатів — виписка з метричної книги села Моринці про народження Тараса, відпускна, видана Енгельгардтом під час звільнення Шевченка з кріпацтва, віньєтка з домовини 1861 року, а також гіпсова посмертна маска, яка дає змогу побачити обличчя поета в його останню мить.
Після музею відвідуємо "Тарасову світлицю" — перший народний музей, облаштований в українській хаті. Саме тут перебувала труна з тілом Шевченка перед похованням. Згодом у хаті мешкав доглядач могили — Іван Ядловський, який понад півстоліття (з 1884 до 1933 року) дбав про спокій Тараса. Він був похований поруч — на горі, якій присвятив усе своє життя.
Перед музеєм височіє монументальний бронзовий пам’ятник Шевченку, встановлений на його могилі в 1939 році. Незважаючи на дощ, із вершини гори відкривається вражаючий краєвид на Дніпро — такий, що змушує забути про все інше й годинами милуватися природною красою. Це справжнє місце сили, наповнене енергетикою, що пробуджує думки і глибоку шану до постаті Кобзаря.
Глибоке враження справляє трагічна сторінка нашої новітньої історії — самоспалення Олекси Гірника. 21 січня 1978 року, напередодні 60-ї річниці проголошення незалежності УНР, він вчинив акт протесту проти русифікації, обливши себе бензином і запаливши на Тарасовій горі.
Проте наш маршрут продовжується — далі на захід, до наступного населеного пункту: містечка Корсунь-Шевченківський…
