Історія Миколи Марченка – добре нагадування, що російсько-українська війна розпочалась не у 2022 році. Десять років тому він був змушений покинути рідну Луганщину. Втратив будинки, квартири, добру роботу. Життя завело у Жовті Води. І замість тужити за втраченим, Микола взявся активно працювати і розпочав нове життя. А ще – заснував громадську організацію з цією символічною назвою – "Нове Життя".
Організація надає допомогу людям, що постраждали внаслідок війни. Їхня діяльність включає роздачу гуманітарної допомоги, психологічну підтримку та спілкування з потерпілими. Зареєстрована організація 2016 року. Про шлях до нового життя – персонального й громадського – Микола розповів Жовті Води.City.
Микола Миколайович
Шлях до Жовтих Вод
Микола Марченко народився в Луганській області, в місті Первомайськ. Свою професійну кар'єру розпочав як інженер-механік після закінчення Комунарського гірничо-металургійного інституту у 1985 році. До громадської діяльності працював заступником директора автотранспортного підприємства. Його життя було пов'язане з Луганщиною, але він змушений був залишити рідний край через військові події.
“Обстрілювали дуже сильно. Потім якось таке затишшя було. Ну, ми і ризикнули. У нас була група з чотирьох машин, бо боялися їхати. Це було близько 05:00, близько початку 06:00. Це був серпень 14-го року. От тоді я і не додумався, що я вже не повернусь туди. І практично я вже в Жовтих Водах 10-й рік, а приїхав на місяць. Думав, за місяць все закінчиться. Там залишилися і будинок, і квартири, і підприємства. У мене залишилося багато чого. Все моя життя там залишилася” - розповідає Микола Миколайович.
У Жовтих Водах чоловік опинився випадково, хоча й кажуть, що випадковостей не буває. Його зятеві з сім'єю довелося переїхати. Зять працював гірничим майстром на шахті «Новокостянтинівська» з урановою рудою, і він запропонував Миколі Миколайовичу приєднатися до них. На той момент Микола Миколайович проживав у Дніпропетровську, де, звичайно, були свої нюанси та проблеми.
Зять знайшов квартиру в Жовтих Водах, щоб переїхати туди, оскільки це тихеньке містечко. Саме так Микола Миколайович і потрапив до Жовтих Вод.
Замість служби у війську – допомога цивільним
Чоловік каже – часом життя приносить нам випробування, в яких кожен має знайти відповідь на питання: "Як допомогти?". Це питання особливо актуалізувалося для Миколи Марченка, коли військовий комісаріат йому відмовив через вік, вони сказали, що він вже перевищив 60 років, що мав служити 40 років тому. “Займіться чимось іншим”, – сказали тоді. Тож він так і зробив.
“Я вважаю, що це також дуже корисна справа, корисна робота для людей. В основному всі вдячні за те, що ми робимо, адже ми робимо це з душею, робимо це безкорисливо. Так ми робили і робимо і зараз. Будемо працювати.” - розповідає Микола
Микола розповів, що волонтерська справа захопила його настільки, що він не міг від неї відірватися. Їм було важко припинити свою діяльність, адже вже на той час вони мали зобов'язання перед іншими волонтерськими організаціями в Україні та співпрацювали з Польщею та Німеччиною. На жаль, зараз все це залишилося лише в спогадах, а в телефоні Миколи збереглися лише фотографії тих подій. Зараз Микола хоче зібрати фотографії разом і створити альбом, бо там є що подивитися і що розповісти іншим.
Фокус – на допомозі переселенцям
Зараз організація “Нове Життя” активно забезпечує допомогу переселенцям — тимчасове розміщення, гуманітарну допомогу, а також психологічну та юридичну підтримку.
«Завдяки підтримці проекту 'NOVA UKRAINE', який є американською ініціативою, ми отримали можливість допомагати більш ефективно. Зараз, з появою тепла, активність людей трохи зменшилася, але ми продовжуємо працювати. Щодня до нас звертається близько 10 осіб з різними проблемами», - додав він.
"NOVA UKRAINE"
Сюди звертаються ВПО з усіх областей України, зокрема з Херсонської, Харківської, Миколаївської та Донецької. Найбільше людей приходить із запитами у зимовий період, особливо багато людей, коли сюди завозять гуманітарну допомогу.
“Тоді тут просто великий рух, коли починається ця робота. Ми працюємо зі списками, з людьми. За минулий рік ми видавали гуманітарку 4000 людям" - розповідає Микола Миколайович.
Як допомогти?
Нині такого значного припливу людей, як раніше, немає. Однак все ще є запит на окремі речі.
"Особисто я не потребую нічого, я звик самостійно вирішувати свої питання. Проте я, як організатор, як голова, потребую гуманітарної допомоги для нашої організації", – ділиться чоловік.
Він додав, що провів переговори з потенційними партнерами, які обіцяла надати допомогу. Жовтоводці також можуть приносити гуманітарну допомогу.
“До цього часу є попит і на постіль, і на посуд, особливо на каструлі та сковорідки” - розповідає Микола Миколайович.
Чоловік підкреслює: сьогодні кожен виживає, як може. Були моменти, коли складно було навіть знайти кошти на оплату оренди офісу. З місцевим бізнесом чи владою організація наразі не мала партнерств.
Хто сказав, що буде легко?
У відповідь на запитання про те, чи траплялися в їхній організації важкі ситуації, Микола Миколайович розповів, що вони завжди намагалися уникати критичних моментів.
"Ми просто йшли вперед, тільки вперед, - підкреслив він, акцентуючи увагу на безперервній роботі та відданості справі. – Ми працювали стільки, скільки було потрібно".
Наводячи приклади своєї активної діяльності, Микола Миколайович згадав про випадки роздачі гуманітарної допомоги.
"Ми роздавали її в 12-й школі, коли отримали з Словаччини від Фонду "Право на захист сім'ї" 7,5 тонн м'ясних консервів, – розповів він. – Протягом двох тижнів ми роздавали допомогу, потім продовжили. Також ми роздавали консерви в п'ятій школі. Є фотографії, де можна побачити чергу людей за гуманітарною допомогою, яка тягнулася від школи до вічного вогню. Це був яскравий приклад того, наскільки наша робота важлива для людей", - підсумував Микола Миколайович.
Що далі?
У місті відчувається дефіцит житла для біженців, при тому, що багато будівель та квартир пустують. Микола вирішив придбати непрацюючий протягом 15 років готель, щоб розмістити там людей, які вимушені були покинути свої домівки через війну.
"Я хочу придбати готель, який знаходиться навпроти магазину "Август". Він вже близько 15 років порожній. Але вони [міська рада, – авт.] не встановлюють жодних цін", - пояснює чоловік.
Оглянувши готель зсередини, чоловік ретельно оцінив його стан та потенційні витрати на ремонт та облаштування. Микола має чітке уявлення про те, скільки це може коштувати. Проте, перш за все, його потрібно придбати, а це, на жаль, не так просто.
