Андрій Самойленко до 24 лютого 2022 року мав стабільну роботу та дохід. Хоч чоловік і народився у Сєвєродонецьку, але все свідоме життя прожив у Попасній, яку і вважає рідним містом. Як розквітало, змінювалося місто та про те, чому змушений був виїжджати чоловік розповів онлайн-виданню Жовті Води.City.
Попасна - невелике місто в Луганській області, раніше тут мешкали близько 20 тисяч людей. Бої за місто почалися 2 березня і тривали понад два місяці. Росіяни перетворили населений пункт на “місто-привид”, де не вціліло жодної будівлі.
Як жилось у Попасній до 24 лютого 2022 року
“Місто безупинно оновлювалось та змінювалося на очах. Будували тротуари, відкривали магазини. Воно таким і залишається в наших серцях ”, - згадує Андрій життя на Луганщині до повномасштабного вторгнення.
В Попасній до повномасштабного вторгнення
В 2014 році родині Самойленків доводилось покидати дім через напад росії. Тоді Андрій з сім’єю виїхали на два місяці й повернулись назад. Жителі Попасної спостерігали, як місто стрімко відновлюється після руйнувань завданих росіянами.
“Ми не думали, що може статися щось серйозніше”, - говорить переселенець. Андрій був впевнений, що і у 2022 році повернеться додому за декілька тижнів.
Про початок війни в Попасній
“Ми пробули вдома буквально тиждень після початку вторгнення, точніше сиділи у підвалі”, - розказує Андрій. За словами чоловіка, цей досвід дійсно гіркий, не те, що його лякало найбільше.
“Нема світла, води та газу - це одне. А ось те, що ти нічого зробити не можеш, допомогти комусь фізично, фактично ти паралізований - це страшно”, - підкреслює він. Андрій Самойленко згадує, як був розгублений і через це не міг приймати рішення миттєво, дати раду собі та близьким.
Життя змінив випадковий дзвінок знайомої жінки з Бахмута.
Про евакуацію
“Я піднявся з підвалу, і до мене пробився телефонний дзвінок”, - згадує житель Попасної про випадок, що стався і порівнює його з дивом. Колишня сусідка Самойленків, що мешкала в Бахмуті, просила вивезти батьків, а натомість пропонувала надати житло в Бахмуті.
“Діти турбувались за своїх батьків, а батьки в той час ще не розуміли, як діяти: їхати чи не їхати, залишати свою будівлю чи не залишати”, - пояснює Андрій, як вагаючись, пенсіонери відклали розв'язання питання про евакуацію на ранок. Вранці ж чоловік почув, що подружжя готове виїздити тільки разом зі своїми онуками, які знаходились на іншому кінці міста.
Андрій Самойленко згадує, як довелося вмовляти і пояснювати людям про важливість евакуації дітей з місця бойових дій. Вмовляння тривали щонайменше пів години.
Евакуація під обстрілами
“В той день я за дві ходки вивіз на машині три сім’ї під обстрілами, які не вщухали”, - згадує чоловік. З речей сім’я Самойленків взяла найнеобхідніше на декілька тижнів. Вони сподівались, що за місяць повернуться на Луганщину знову.
Ситуація в Бахмуті була контрольованою, тож, евакуювавшись, Андрій почав допомагати жителям Попасної всім, чим міг.
“Спочатку долучився до ініціативи однокласника який збирав гроші для гуманітарної допомоги. Я займався закупами харчів та возив в Попасну для людей, що залишалися у підвалах”, - розповідає чоловік. На зворотному шляху чоловік разом з іншими волонтерами вивозили попаснян у більш безпечні місця.
Один з евакуаційних днів чоловік запам’ятав на все життя. Тоді він з товаришем попав під обстріл і подумки прощався з життям:
“Від вибуху машину здійняло в повітря на сантиметрів 10. Навколо стояла курява з попелу. Я готувався вистрибнути в автівки, коли мене зупинив товариш і ми вирвалися звідти”.
В Бахмуті
Евакуація до Жовтих Вод
“Про Жовті Води чув від свого знайомого, який і запропонував мені тут зняти кімнату”, - розказує переселенець. Він зізнається, що евакуюватися з Бахмута також не планував, але дав одну обіцянку сім’ї - в разі прильоту в наш район виїхати негайно. 4 квітня касетна бомба розірвалася неподалік від нового місця проживання Самойленків, тож за 20 хвилин вони вже були в дорозі до Жовтих Вод.
“Місто компактне, тут тихо та спокійно”, - ділиться першими враженнями про Жовті Води чоловік. Минув вже рік, а він зізнається, що недоліків не шукає, все більше зосереджується на перевагах, яких у місті вдосталь. Йому подобається гуляти містом, в парку та саме тут полюбив рибалити. Андрій Самойленко розглядає навіть варіант залишитись в місті і після перемоги України.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «Strategic Media Support Program». Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки NED.
