Юрій Гаврилюк – футбольний захисник Жовтих Вод та військовий. З початку повномасштабного вторгнення чоловік вирушив на фронт. Про те, як відчував себе 24 лютого, про своє ставлення до розваг під час війни та зміни у футбольному поколінні Жовтих Вод, Юрій розповів в інтерв'ю Олександру Левіну.
24 лютого та вирушення на фронт
24 лютого для Юрія розпочалося, як звичайний робочий день, чоловік згадує, що вже знав про вторгнення, але до кінця не розумів, що сталося.
"Зранку я пішов на роботу, весь колектив вже був на взводі, всі обговорювали прильоти, але тривоги одразу не було, можливо я не встиг злякатися, думав, що це не можливо. Я не вірив, що до цього може діти, хоча розумів, що війна йде не перший рік," - згадує Юрій.
"Перше що намагався зробити, це зняти кошти, у місті вже була невелика паніка. Скрізь були черги і люди обговорювали Новини Жовті Води, тоді вже були прильоти в Кривому Розі. А на наступний день, 25 лютого, я отримав повістку.
Я не знав, що відправлюсь на фронт. Пішов у військкомат, там була велика черга, були й добровольці, і хто з повістками. 26 лютого ми вже приїхали в частину. Народу дуло дуже багато, 2-3 дні були там і потім відправка на фронт."
Юрій каже, саме в той момент було багато незрозумілого, адже наступ був на всіх фронтах.
"Я пам'ятаю відчуття загрози. Я навіть думав, що можуть напасти на нашу частину. Але все обійшлося і далі ми поїхали в Донецьку область. Почуття були змішані, страх завжди є, злість теж була, напевно всі українці це пережили. Ми всі бачили кількість жертв. Не скажу, що я лютував, але внутрішня злість та не розуміння, як у наше століття люди можуть, так себе поводити.
Ти їдеш на війну, а там смерть, її там багато. Я був на нулі безпосередньо, де ворог перед тобою, приблизно 50-30 метрів. Коли ти чуєш, як ворог копає окоп," - додає чоловік.
Порівняння АТО та повномасштабної війни
В АТО Юрій був рік, по мобілізації, в підрозділі національної гвардії. Каже, важко було лише через те, що далеко від дому.
"Я не ставлюсь до служби в АТО, як до чогось вагомого. Так, я виконував завдання, яке було на той час. Не вистачає в мене совісті казати, що я воїн, що захищав країну, бо в нас є загиблі. Я тоді постійно був на 2 лінії, не бачив ворога та битви. Мені тої слави не треба, я живий та здоровий, це головне.
Навіть згадуючи АТО, та те що зараз, я не можу порівняти ці речі, то був піонер табір, це небо та земля. Там було важко фізично, а тут йде знищення постійне. Ти постійно під загрозою загибелі, там такого не було."
Найстрашніший момент та вплив війни на життя
"Найстрашніший момент, їх було досить багато. Пам'ятаю період виконання завдання, район Слов'янськ, не було місця куди б ворожа арта не летіла. Там йшло дійсно знищення всього живого. Я переживав за своє життя і це місце запам'яталося як найстрашніше.
Війна однозначно вплинула на мене, наскільки сильно не зрозуміло ще. Це дуже важко, я тримаюся, можливо не видно, але я дуже хвилююся і на рахунок війни теж. Так, коли я вдома я намагаюся не думати про це, я намагаюся відпочити як звичайна людина, одразу знімаю форму і переходжу на цивільне життя, але в глибині думок я пам'ятаю про те що треба повертатися.
На війні насамперед допомагають думки про родину, просто згадуєш якісь моменти, обличчя і легше. Ще допомагає коли поряд надійні друзі, товариші, коли є колектив, коли ти сам, то спасає віра. Назвати себе дуже віруючим не можу, але я вірю в щось, бо було дуже багато моментів, коли ти міг загинути, але щось рятувало," - розповідає жовтоводець.
Розваги під час війни
"Є моменти різні. Для мене саме, наприклад спортивні чемпіонати це нормально. Саме для того хтось і воює, щоб тут люди могли жити певним цивільним життям. Інша річ, коли проводять вечірки, можливо можна було відмовитися від такого, хоча я не бачив ще таких серйозних моментів."
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
