Жовті Води City зібрали історії звичайних українців, які через агресію росії проти України втратили дім. Вони знають, що таке залишитись без усього, спати на чужому ліжку, їсти з чужого посуду. Знають, як це переїжджати з місця на місце і всюди, навіть у турботі та підтримці, відчувати себе чужим. Знають, як повертатися і на руїнах своїх осель. Цих історій багато, ми зібрали лише декілька.
До останнього залишалися в Харкові
Денис Зуєв разом із дружиною Євгенією з Харкова ховався від вибухів у приміщенні власної квартири.
Після чергового вибуху здригнулися стіни і дім спалахнув. Родина Зуєвих взяли дві невеликі сумки та в чому і були побігли до друзів й на власні очі бачили, як горить їхня домівка.
"З початку повномасштабної війни ми не мали наміру виїжджати з Харкова. Думали, що все минеться, до останнього залишалася", – каже Денис.
Денис та Євгенія Зуєви з Харкова
Окупанти зруйнували два помешкання родини Зуєвих. Квартиру в Харкові, за адресою Гвардійців-Широнінців, 54а, де і проживало подружжя, та квартиру неподалік в області, по вулиці Центральна, 3 кв. 2, яку Денис здавав в оренду.
"У Харкові це перше наше житло з дружиною. Місце яке надихало нас розвиватися. Власну оселю ми готували до ремонту, умови там були простенькі, але не судилося. Інша квартира, що в області, була з новим ремонтом, то взагалі квартира батьків."
Денис згадує, коли виїжджали з Харкова думали, що повернуться максимум через місяць, але у Жовтих Водах же 9 місяць.
"4 березня ми прийняли спонтанне рішення їхати з Харкова. Нам у двір прилетіла міна, далі пожежа. Ми зірвалися з двома маленькими сумками та в тому чому були одягнені бігли до друзів, які їхали з Харкова. Так, було зруйнована квартира як в області, так і в Харкові, багато речей, які сумісно наживали зараз їх немає і не повернути, вкладені гроші в ремонт також не повернути, і наразі коли ми повернемося до Харкова та чи повернемося загалі невідомо", - розповідає хлопець.
Будинок, де знаходиться квартира Дениса
Холодильник з кухні перелетів в спальню крізь стіну
Наразі дві квартири Зуєвих в яких родина проводила своє щасливе життя та будувала плани на майбутнє стоять порожні, без вікон та будь-яких комунікацій.
"Біля квартири, яку здавали в оренду впала авіаційна бомба і там можна сказати склало дім, відірвало повністю дах, від нього майже нічого не залишилося. Щоб було зрозуміло, наш холодильник з кухні перелетів в спальню скрізь стіну. Люди, які орендували цю квартиру, встигли спуститися в підвал і це врятувало їм життя. Що стосується харківської квартири, нам у двір прилетів снаряд, скоріш за все міна. Сталася пожежа і далі зрозуміло, все що було згоріло", - каже Денис.
"Ця квартира це взагалі був батьківський дім в якому я виріс, куди я повертався зі школи, спортивних змагань, з якого я пішов служити до армії, куди я повертався. Там пройшла більша частина мого життя. Місце де я відпочивав від усього, спокійно себе почувати і не хвилюватися ні за що. Я пам'ятаю, як ми збиралися там родиною, і все це у мене забрали."
Зруйнована квартира Дениса в Харкові
В пам'яті Зуєвих залишилися тільки спогади про минуле життя, в яке подружжя Денис та Євгенія навряд чи повернуться. Зараз молода пара тренерів думає придбати власне житло у Жовтих Водах.
В мій дім вдруге прийшла війна
Ольга Ізмалкова переїхала у місто Попасна Луганської області у 2014 році. Рідний Первомайськ був вже окупований і там залишилося житло, речі та спогади.
В новому місті все починала з нуля. У Первомайську залишилася 3-х кімнатна та однокімнатна квартири. Каже, дуже пощастило, що свій бізнес мала у Попасній.
"У 2014 році прийшлося знову майже з нуля підіймати бізнес заново, тому що були військові дії та багато пошкоджень. Але, я мала дуже міцний колектив робітників, та разом нам вдалося це зробити."
Ольга Ізмалкова - двічі переселенка
Закінчили ремонт, але насолодитися ним так і не змогли
Двічі переселенка розповідає у 2022 закінчила ремонт у власному будинку, але насолодитися ним так і не змогла.
"У місті Попасна в 2018 році я купила власний будинок по вулиці. Тургенєва, 10 та протягом 4-х років його ремонтувала. Мені не стільки жаль грошей, які я вклала у ремонт будинку, як свій труд, свою любов, яку я вклала у кожний сантиметр мого будиночка. Нарешті моя родина була у ньому щаслива. Бо не мати свого житла протягом 5 років було складно.
Будинок Ольги до та після 24 лютого
На Новий 2022 рік ремонт було завершено, але насолодитися тим ми змогли, на жаль, тільки до 24 лютого, коли на нашу землю знов прийшла війна. Також у місті Попасна ми з родиною мали у своєї власності два не житлових приміщення, де були наші магазини."
Дуже шкодую, що не забрала альбом з фотографіями
Ольга з родиною виїхали з Попасної 6 березня, коли місто вже обстрілювали постійно. Коли виїжджали, не могли повірити, що і Попасна стане окупованою. Жінка згадує, зібрали тільки речі першої потреби.
"Ми маємо вантажний мікроавтобус та могли б взяти більше речей, але тоді було важливо вивезти людей, а не майно. Ми взяли с собою стільки людей, скільки вмістилося в машину.
Мені дуже шкода мого музичного інструмента фортепіано, на якому я та моя донька навчалися музиці та моєї власної бібліотеки професійних книжок з психології. Ще дуже шкодую, що не забрала альбоми з фотографіями. Ці речі для мене дуже важливі."
Будинок Ольги до та після 24 лютого
Я бачила сон, в якому мій дім "плакав"
"Самий біль у тому, що я зараз не маю можливості збирати свою родину разом. Тобто не можу підтримати сімейну цінність, коли ми збиралися усі разом. Спочатку це робила моя бабуся, потім, коли її не стало, це робила моя мама, та коли я придбала цей будинок, взяла на себе цю сімейну традицію. Одного разу мені це вдалося. Я зібрала у своєму домі усіх рідних, двоюрідних, троюрідних. Навіть моя племінниця прилетіла з Канади. Це було три роки тому."
Остання сімейна зустріч, яку організувала Ольга
"Зараз вже немає моїх батьків, та немає рідної тітки та дядько. Ця клята війна їх всіх забрала. А в мене залишилася у серці та велика радість та любов, яку кожний з нас відчував у той день. Ще цікаво, що у ту ніч, коли мій будинок було пошкодження, я бачила сон, в якому мій дім "плакав" і я відчула дуже великий біль у серці."
Ольга каже, що коли вони виїжджали з Попасної, будинок був ще цілим, а магазини вже пошкоджено. Потім її сусіди, які залишилися у Попасній написали, що був приліт у будинок і частково пошкоджено. На сьогодні вона не знає, що з її будинком, тому що в Попасній майже не залишилося людей.
"Ми з родиною переїхали у місто Жовті Води і почали волонтерити. Спочатку допомагали попаснянам, потім іншим переселенцям з інших міст, потім військовим. До нас приєдналися ще небайдужі люди з Попасної та з Лисичанська.
Продовжую працювати онлайн з моїми клієнтами в Гештальт-терапії та вивчаю німецьку мову, бо я не звикла втрачати час дарма".
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
