Від 2014 року в нашій країні святкують День захисників і захисниць України. До цього свята ми вирішили розповісти про тих жовтоводців, хто боронить, або ж боронив наш спокій, ризикуючи життям на передовій, протягом цієї тривалої війни.
Хто повідомляє: журналістка Жовті Води.City
"Просто не зміг дивитися на те, що коїться в моїй країні"
Молодший сержант Андрій Шпирка з Жовтих Вод відсвяткував не один свій день народження у формі. Йому 35 років, а службу чоловік несе з 2016 року.
Андрій Шпирка згадує, як незадовго до війни починали призов резервістів і саме 24 лютого повинні були розносити повістки. Він снідав перед виїздом і тоді почались перші прильоти по Дніпру.
“Ну оскільки я військовослужбовець, то вже події які були напередодні - визнання росією псевдореспублік ЛДНР мені дали зрозуміти, що можливо буде війна”, - розповідає Андрій. Тож події, які розгорнулись 24 лютого для чоловіка не стали несподіванкою.
Андрій Шпирка на службі
До того, як піти на службу до лав ЗСУ молодший сержант Шпирка працював інспектором у ЖВК N26. Він і сьогодні пам’ятає як, чому і що відчував, змінюючи сорочку на камуфляж.
“Це було ще на початку 2016 року. Просто не зміг дивитися на те, що коїться в моїй країні та вирішив стати на оборону незалежності України. Страх був. Адже ти розумієш, що це війна. З іншого боку ти знаєш, що робиш насамперед добру справу, захищаючи від русні дітей, жінок та, взагалі, робиш для України велику справу і це надає впевненість у своєму виборі й діях”.
Така новина шокувала рідних Андрія, адже рішення він прийняв самостійно. Найближчих людей поставив перед фактом, коли все було вирішено.
"Мама відмовляла і просила змінити рішення"
“Мої рідні до останнього не знали що я йду на військову службу за контрактом, - усміхається військовослужбовець. - Я спочатку прийшов до військкомату, дізнався що потрібно. Потім пройшов медичну комісію і коли вже знав, що скоро відправка до навчального центру, тоді вже їм сказав. Сказати, що вони були шоковані - нічого не сказати”. Чоловік зізнається, що мама відмовляла і просила змінити рішення, яке вже було прийняте.
Розпочав службу Андрій Шпирка у 93-й ОМБР «Холодний яр» на посаді механіка-водія БМП-2, яку займав протягом трьох років. В резюме чоловіка і служба в миротворчій місії ООН в ДР Конго у складі 18 окремого вертолітного загону на посаді кулеметника протягом 7 місяців. Після повернення продовжив службу у Шевченківському РТЦКтаСП у Дніпрі, де і зараз на посаді інструктора відділення рекрутингу.
На передовій можна "обжитися", а до обстрілів звикнути
24 лютого страх і тривогу переживали всі українці без виключення, але військовослужбовець розповідає, що найстрашніше було не зараз і його світогляд змінився ще тоді, у 2016.
“Найскладніше було у першу ротацію в зону, тоді ще, АТО. Точніше, сама дорога туди була складною морально. Тому що ти їдеш в невідомість. Ти не був там, багато чого не розумієш, але усвідомлюєш, що ризикуєш життям”.
Андрій Шпирка запевняє, що на передовій можна “обжитися”, а до постійних обстрілів - звикнути.
“Коли вже були на позиціях, коли пройшло трохи часу, коли “обжилися” та трохи звикли до постійної тривоги, обстрілів - тоді стало трохи легше, якщо можна так сказати. Ну а не падати духом мені допомагає віра в перемогу, віра в мою країну і віра в те, що ми найсильніша нація”.
Після закінчення війни Андрій мріє про прості буденні речі: відпочинок з усіма близькими, поїхати до родичів в Приморськ Запорізької області та відновити Україну.
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
