З перших днів повномасштабної війни поет Олександр Бережний пішов на фронт добровольцем. Там він розпочав новий зошит своїх віршів. Мріяв повернутися в Жовті Води, видати чергову поетичну збірку і презентувати її мешканцям нашої громади. Але ця мрія обірвалася 4 травня 2022 року.
"24 лютого ми прокинулися як зазвичай, - згадує дружина Олександра, пані Світлана. - Я поїхала на роботу, а він був вихідний. Їдучи до школи, дізналася, що розпочалася війна. Я одразу зателефонувала чоловіку, а він говорить, що зайнятий по роботі. Думаю, чого це він зайнятий, якщо вихідний день. Виявляється, він вирішив йти добровольцем".
Через дві години Світлана дізналася, що її чоловік вже у військкоматі та чекає на відправку.
"Доля дала нам трішки часу, і я встигла годину побути з коханим. Привезла йому речі, бо він нічого з собою не взяв. Це була остання наша з ним зустріч", - зі сльозами на очах згадує Світлана Бережна.
Олександр та Світлана Бережні 24 лютого 2022 рік
У мирному житті, розповідає дружина Світлана, чоловік був членом козацького товариства, депутатом міської ради VII скликання, головою літературної студії «Горицвіт». Відданий патріот своєї держави, чудовий сім’янин, надійний та відповідальний друг і колега. Останній час працював стрільцем воєнізованої охорони "Придніпровської залізниці".
7 березня Олександру виповнилося 57 років. Їх сімейна історія, розповідає пані Світлана, розпочалася ще у юності, це було перше палке кохання. Втім потім доля їх розлучила, а знову подружжя зустрілося 5 років тому.
Олександр Бережний на презентації власної книги 2017 рік
Найдовша розмова - 3 хвилини
"Весь час чоловік знав, що буде війна, Саша цікавився політикою – продовжує пані Світлана. – Він казав мені, якщо буде повномасштабна війна, піде одразу. Я це знала, але сподівалася, що цього не буде. У військкоматі він напевно разів 10 попросив пробачення, що так сталося. Я лише сказала - розумію, так треба".
Олександр служив на посаді номера обслуги 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 7-ої механізованої роти 3-го механізованого батальйону Збройних сил України.
Олег Бояринцев начальник четвертого відділу у місті Жовті Води Кам'янського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки каже: "Старшина запасу Бережний Олександр був чудовою, неймовірно позитивною людиною. В перший день повномасштабного російського вторгнення на територію України, разом з іншими героями жовтоводцями, не чекаючи на повістку і виклик для проходження військової служби за мобілізацією, прийшов до центру комплектування".
Дружина військового згадує, спілкування з чоловіком було, але дуже коротке.
"Найбільша розмова, яка у мене з ним була, це 3 хвилини, я дуже запам'ятала. Саша постійно знаходився в зоні бойових дій. 24 лютого ввечері їх забрали, а вже вночі був перший бій. Я і день і ніч була на телефоні, чекала дзвінка, змішалися всі дати. Були листування, особливо вночі, коли йому не можна було спати. І щоб не заснути він мені писав, я завжди відповідала, чи то о першій ночі, чи о третій.
Пані Світлана зізнається, перший час коли він поїхав, без нього було дуже складно.
"В перший день, я думала, що це сон. Я на годину задрімала, прокидаюсь і розумію, що це реальність. Спочатку був страх і хвилювання, що мені тепер робити, бо я у Саші була як теплична квітка. Чесно, я навіть комуналку сама не оплачувала. Мене чоловік від цього повністю відгородив. І я дня три оговтувалася, була істерика, розпач. Але коли чоловік телефонував, я себе стримувала".
Сім'я Бережних
Пів міста знало про смерть Саші, але ніхто не міг мені сказати
Світлана каже, пережити це все була складно, але потім звикла до болю. Вважаєш, що напевно так треба. Живеш надією, що він повернеться. Живеш, а тільки не розумієш нічого.
"Він відчував свою смерть, це було в його віршах. Я теж відчувала, але гнала ці думки. Перед 4 травня, він говорив, що попереду пекельні дні. У них була особлива, штурмова група. Я знала де він, і що там все могло статися. Колись він мені прислав фото, і я зрозуміла, що це навіть не територія України.
4 травня їх бригада йшла штурмувати території, аби зупинити ворога. Я той час на дачі була, не знаходила собі місця, передчуття було погане. Я навіть почала цементувати двір, хоча ніколи не робила такого. Потрібно було чимось себе зайняти, і я не розуміла що зі мною.
Перед боєм він зателефонував, сказав, що якщо все буде добре передзвонить ввечері. Це було о 10 ранку. І через півтори години він загинув. Їх бригада відбила ворога, але до БТР потрапив снаряд. Двоє осіб загинуло, один молодий чоловік повністю згорів. Сашуню встигли дістати, не дали згоріти", - говорить жінка.
Загинув Олександр Григорович Бережний 4 травня під час артилерійського обстрілу Чугуївського району Харківської області внаслідок влучання снаряда. Його поранення виявилися несумісними із життям.
"Я не знала, що він загинув. Чоловік, який його дістав з танку, із сусіднього міста, розповів це своїй дружині. Я ввечері приїхала додому, і чекала дзвінка від чоловіка, а тут телефонує вона. Але нічого не сказала, тільки порадила сходити у військкомат, бо можливо щось трапилось. А я почала її заспокоювати, бо Саша ж мені пообіцяв, що все буде добре, і треба чекати.
Відчуття погані були, але я не хотіла в це вірити. Лягла спати, але о третій ночі прокинулася, і почала по дому робити справи, аби відволіктися. Зранку поїхала на дачу. Там зустріла сусіда, він запитав, як справи.
Як пізніше з'ясувалося, вже пів міста знало про смерть Саші, але ніхто не міг мені сказати", - з сумом розповідає пані Світлана.
Сім'я Бережних
Пані Світлана від хвилювання і розпачу практично не пам'ятає, як їй вручали оповіщення про смерть чоловіка.
"Пригадую цей папірець у військкоматі, бачу слова оповіщення та Бережний, а що було далі я практично не пам'ятаю. Знаю, що було в цей день упізнання, підготовка до похорону. Похорон до речі був 8 травня, а Саша мені говорив, що 9 травня вони підуть у відпустку. Повернувся, але не так, як хотілося", - розповіла вдова.
Олександр Бережний із дружиною
Я хочу здійснити його мрію
Все своє життя Олександр писав вірші. Його збірки – це роздуми про історію України, життя, славетних козаків, мрії та надії на краще майбутнє, особисті філософські погляди. Також є гумор, ліричні мотиви, вірші, присвячені Євромайдану, революційним подіям, бійцям АТО.
Працівник читальної зали Центральної бібліотеки Олена Кушнерук розповіла, що вперше зустрілась із поетом 10 років тому і її вразила тверда життєва позиція чоловіка та безмежна любов до своєї Батьківщини.
"Моя перша зустріч з Олександром Григоровичем відбулася у січні 2012 року. Я пам'ятаю з яким він хвилюванням читав свій вірш. Але перше, що кинулося мені в очі те, як він щиро і твердо висловлює свою життєву позицію. Його безмежна любов до Батьківщини, рідного краю сяяла завжди яскравою зіркою на життєвому шляху. У моїй пам'яті він назавжди залишиться щирим, люблячим ", - згадує пані Олена.
Олена Кушнерук ( посередині) з Олександром Бережним
Пані Світлана з часом змогла таки призвичаїтись до того, що чоловіка більше немає поряд, але без нього їй дуже складно. Каже, коли емоції вляглись вирішила взятись за три його збірки, які ще не побачили світ, - відредагувати та видати.
"Жахалася телефону ще місяць, коли чоловіка не стало. Це вже зараз навчилася реагувати нормально на дзвінки та тривоги. Таке життя дружини воїна. Без нього дуже важко.
В Олександра зависли дві збірки, зараз я вже морально в змозі їх редагувати, працюю над ними. І ще одна збірка, яку він присвятив мені. Написав: «Моїй коханій дружині, моєму сонечку, вірші під обстрілами, Харків. Він і вона». Це вірші які він писав в окопах, потім я туди дописувала свої куплети. Це мала бути дуетна збірка. Я планую всі 3 збірки обов'язково видати. Аби здійснити його мрію", - додає вона.
Наші життя для світу – мить.
І свічки полум’я горить
Разючим холодом по спині,
Приснишся уві сні ти нині.
То ж будем жити, УКРАЇНО!
До тебе серцем своїм линем.
Так, жити будем, точно знаю,
Бо перемогу наближаєм.
О. Бережний 03.04.2022
Спільна збірка віршів Олександра та Світлани
Післямова
Допоможіть зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Це важливо, для документування військових злочинів, а також для того, щоб люди не перетворювалися у цифри в статистиці.
Заповніть форму з даними про ваших близьких та знайомих, які пішли з життя через війну:
- для загиблих військових: https://forms.gle/gx6rCHNBCnSbPdXM6
- для цивільних жертв: https://forms.gle/dR3P4EUWd2VVbM7Q6
Історії про них будуть зібрані та опубліковані на сайті Меморіал пам'яті.
