Школяру Дмитру Грушецькому 17 років. Він допомагає переселенцям. Щодня Дмитро проводить декілька годин у волонтерському центрі, що функціонує на базі школи №12. Журналістам онлайн-видання ЖовтіВоди.City юнак розповів, як і чому вирішив волонтерити.
До початку повномасштабного вторгнення армії рф на територію України підліток з Жовтих Вод жив звичайним життям. Сумувати хлопцю не доводилось, адже мав все для щасливого життя: сім’я, школа, друзі, підробіток. Коли до країни прийшла війна, то Дмитро без вагань при першій можливості став волонтерити.
Дмитро Грушецький разом з друзями
“Мій друг був у міськвиконкомі. Там йому сказали, що потрібна допомога”, - каже Діма. Так хлопчина дізнався про новостворений волонтерський хаб у рідному місті. З того часу минуло два місяці, як юнак після онлайн занять у школі приходить волонтерити.
“Хаб, штаб чи центр. Назв може бути безліч, а суть одна - місце, куди приходять переселенці по допомогу”, - пояснює Дмитро.
Після того, як людина стає на облік у жовтоводському ЦНАПі її скеровують у школу №12. Тут переселенцям надають допомогу та актуальну інформацію з приводу розселення. На базі школи працює їдальня, де можна прийти поїсти. Також у спортивній залі зберігаються речі для дорослих і дітей. Жовтоводці створюють умови, аби люди, що через бойові дії змушені були покинути домівки, відчували підтримку.
У всій цій історії у Дмитра тут своя місія. Окрім того, що хлопчина допомагає розвантажувати та завантажувати автівки з гуманітаркою, роздавати харчові набори та бути напохваті у старших, щосереди о 15.00 він зустрічає малюків в образі Пірата.
“Від початку війни компанія Wow Holiday, де я мав підробітки аніматором, також почала проводити заходи для малечі, що приїхала в наше місто, - розповідає Діма. - Тож, коли я прийшов до волонтерського штабу мені запропонували допомагати щосереди”.
Дмитро Грушецький разом із дітьми
Юнак розповідає, що рідні його підтримали в цьому, а друзі також приходять на допомогу, коли треба. Дмитро зізнається, він відчуває любов хлопчиків та дівчат, а йому подобається бути корисним.
“Діти радіють, коли мене бачать. Сміються. Іноді, навіть, кидаються обіймати”
Попереду у хлопця один з найважливіших етапів в житті. Йому належить закінчити школу та обрати виш. Про це Дмитро розповідає стримано. Він зізнається, що не хоче загадувати наперед, аби не засмучуватися. Планує діяти, зважаючи на обставини та результати мультипредметного тесту.
“Хочу, щоб закінчилась війна”, - головне про що сьогодні мріє 17-річний жовтоводець Дмитро Грушецький.
