Класичний життєвий сценарій для випускника школи в невеликому місті — отримати атестат і якнайшвидше виїхати до мегаполісу. Через брак якісного дозвілля, можливостей для навчання та самореалізації молодь часто почувається ізольованою від життя власної громади. Проте у Жовтих Водах активісти Громадської Організації «ЖВ» вирішили довести, що провінційна пустка може стати полем для створення масштабних проєктів. Вони орендували приміщення колишнього кафе й перетворили його на автономний артпростір.
Як залучати молодь до командної роботи, запускати освітні ініціативи без стабільних грантів і трансформувати рівень громадської активності в місті — дізнавалися журналісти «Жовті Води.City».
У чому проблема?
Сьогодні молодь у невеликих громадах часто має обмежені можливості для якісного та змістовного дозвілля. Цей вакуум посилює бажання випускників якомога швидше залишити рідне місто. Жовті Води роками страждали від стереотипу занедбаного місця, де немає «нормального руху». Окремі спортивні чи танцювальні гуртки не вирішували проблему глобально — місту бракувало єдиного, централізованого фізичного простору, який працював би як соціальний клей для молоді із абсолютно різними інтересами.
Окрім того, що молоді у місті банально бракує розваг на зразок великих торгових центрів, організатори відчули й інший виклик — певну пасивність та страх перед чимось новим.
Співзасновниця організації Олена Ляшенко є пастором місцевої церкви «Життя Ісуса». Спочатку вона розвивала молодіжний рух саме у церковному напрямку, але з 2023 року її команда вирішила вийти безпосередньо на рівень усього міста. Вони діяли як активна та ініціативна молодь Жовтих Вод — запускали заходи, такі як «Мотиваційні сніданки» та проводили «Школу змінотворців». Згодом команда зрозуміла, що масштаб роботи вимагає офіційного статусу, і офіційно зареєструвала свою громадську організацію.
Фото: Громадська Організація «ЖВ»
Унікальність цього проєкту полягає в тому, що він об’єднав різні покоління. Під час розмови Олена Ляшенко жартує, що вона в команді — вже доросла наставниця, тоді як її найближче оточення складається з 20-річних хлопців та дівчат. Сама Олена переконана: поєднання її життєвого досвіду та шаленої енергії молоді — це найкращий фундамент для змін у місті.
Олена Ляшенко згадує, з чим зіштовхнулася до запуску ініціативи:
«Головна проблема полягала у відсутності єдиного, організованого центру. У місті діяли хороші спортивні чи танцювальні гуртки, але спільного простору, де молодь могли б перетинатися незалежно від своїх хобі, просто не існувало. Я чітко бачила цей дефіцит: молоді бракувало фізичного місця для безпечного спілкування та пошуку однодумців. Нам хотілося створити територію, яка б допомагала їм розвиватися цілісно», — розповідає Олена.
Співзасновниця організації Олена ЛяшенкоФото: Олена Ляшенко
Співзасновниця та керівниця організації, 20-річна Христина Ляшенко, розповідає, що їхня команда спирається на реальні соціологічні дані. Свого часу активісти самостійно провели серію глибинних інтерв'ю серед жовтоводців, аби чітко оцифрувати запити молоді:
«Більшість опитаних скаржилися на брак фінансів та труднощі з пошуком роботи в місті. Водночас молодь, які залишалися поза межами громадських рухів, гостро відчували дефіцит спілкування та сучасного дозвілля. Їм бракувало звичних маркерів великого міста — кінотеатрів, торгових центрів чи умовного "Макдоналдса", які для багатьох є символом якісного міського життя», — аналізує Христина.
Співзасновниця та керівниця організації Христина ЛяшенкоФото: Христина Ляшенко
Вона підкреслює, що міграція часто є не стільки свідомим вибором, скільки звичним суспільним шаблоном:
«Чому молодь виїжджає? Тому що так простіше. Це перевірений, соціально схвалений і наче "правильний" шлях. Працює класичний стереотип: щойно ти закінчуєш школу, то просто зобов'язаний поїхати з рідного міста».
Олена Ляшенко додає, що команді доводиться постійно аналізувати настрої у громаді та розбивати ментальні бар'єри пасивності:
«Ми бачимо величезну потребу в курсах із фінансової грамотності, але водночас зіштовхуємося з інертністю людей. Мене це дивує: молодь живе у скруті, ми пропонуємо безкоштовні можливості для розвитку, а у відповідь чуємо: "Ну, не знаю". Звісно, накладаються реалії війни, постійні страхи, банально не доходять руки. Поки ми робимо щось творче чи розважальне — підлітки йдуть охоче. Проте коли справа доходить до серйозного навчання чи системної роботи над собою — черги, на жаль, не шикуються».
Фото: Громадська Організація «ЖВ»
Яке рішення?
Щоб розв'язати проблему культурного вакууму, активістки створили відкритий молодіжний простір, де через громадські проєкти формуються можливості для навчання, волонтерства та розвитку лідерських навичок.
1 травня 2025 року команда офіційно зареєструвала ГО «ЖВ». Своїм головним завданням активісти визначили створення території абсолютного прийняття та любові, де кожна молода людина може розслабитися, знайти друзів або реалізувати власну ідею.
Олена Ляшенко формулює базову філософію простору, яка приваблює підлітків:
«Цілісний розвиток молоді і можливість надання простору, де вони можуть зустрічатися і отримувати це прийняття, любов, де вони захочуть відкриватися і далі цілісно формуватися — це наша ключова позиція. Для мене головне — любити, приймати і слухати».
Христина Ляшенко пояснює, як порожнеча маленького міста перетворюється на його головну перевагу:
«Коли люди кажуть, що в місті нічого немає, я дивлюся на це з іншого боку. Якщо тут порожньо, значить є значно більше простору для створення чогось свого. Як мінімум, тут менша конкуренція, якщо порівнювати з Києвом чи Дніпром. Творчим і креативним людям набагато простіше розпочати власну справу. Я завжди відчувала, що Жовті Води мають неймовірний потенціал і тут живуть прекрасні люди. Тому краще не відкладати, а діяти вже зараз».
Фото: Громадська Організація «ЖВ»
Як це працює?
Увесь рух організації відбувається в орендованому приміщенні колишнього міського кафе, яке тепер називається артпростір «Етаж». Тут немає керівників у класичному розумінні — команда працює на рівних.
Перед кожним новим заходом команда збирається разом і розбирає обов'язки: хтось займається закупівлями та солодощами, хтось веде соцмережі, а хтось відповідає за те, щоб гостям було затишно.
Така гнучкість допомагає підлаштовуватися під будь-які формати — від настільних ігор до серйозних тренінгів.
Ключові інструменти та формати артпростору:
- Мобільні ігротеки та кіновечори: Регулярні щомісячні заходи, які стабільно збирають від 30 до 50+ людей.
- Книжкова кав'ярня та English Club: Простори для тихого читання та розмовної англійської мови, куди команда обов'язково інтегрує творчі родзинки та театральні елементи.
Христина Ляшенко розповідає, що основа їхньої роботи — це повна взаємодопомога, адже команда з восьми постійних людей тримається на міцній дружбі:
«Ми супергнучкі, бо кожен готовий підстрахувати іншого в будь-якому процесі. Роботи завжди багато: від планування зустрічей до ведення соцмереж. Але ми розуміємо: якщо немає команди, то немає й організації. Ми починали цей шлях як близькі друзі. Часто кажуть, що з друзями чи родиною не варто запускати спільні проєкти, але у нашому випадку це правило спрацювало з точністю до навпаки. Нам вдалося і дружбу зберегти, і розвивати круту громадську організацію», — ділиться Христина.
В організації діють чіткі ціннісні кордони: повна заборона нецензурної лексики, спілкування виключно українською мовою та повага до особистих кордонів кожного.
Фото: Громадська Організація «ЖВ»
У питанні ресурсів Олена Ляшенко доводить, що запуск ініціативи можливий навіть за мінімальних фінансових можливостей. Поки фандрейзинг залишається складною темою, організація вибудовує життєздатну мережу локальних партнерств «на доброму слові»:
«З державою та міською владою ми співпрацюємо на рівні хороших людських стосунків. Я ходила в міську раду, ми спілкувалися, про нас знають. Прямої підтримки чи грошей ми від влади не отримували, але вони бачать нашу роботу. Дуже класні відносини у нас склалися з міським Центром зайнятості. Також під час підготовки грантових заявок ми зустрічалися й проговорювали спільні плани з різними громадськими організаціями міста, точково підтримуємо Молодіжну раду. Ми відкриті до співпраці: навіть якщо не робимо щось разом щодня, ми завжди згадуємо та підтримуємо інші локальні проєкти на своїх івентах, щоб підняти їх в очах людей», — розповідає Олена Ляшенко.
Щодо інструментів залучення нових людей, керівниця наголошує на силі особистого контакту в невеликому місті:
«Ми не ходимо з рекламою по навчальних закладах, усе інформування йде через соцмережі та особисті зв'язки. Найкраще працює звичайне сарафанне радіо — коли один привів іншого. Буває й зовсім точковий рекрутинг. Якось я зайшла в магазин і побачила там дівчинку, яка мене чимось зачепила. Я просто підійшла до неї і покликала до нас у простір. Уже на наступному івенті вона була з нами, стала стабільною учасницею заходів. Якщо ти сам живеш цією справою, ти постійно про неї говориш, і люди тягнуться».
Олена Ляшенко зазначає, що головний результат роботи простору — це внутрішні зміни в молоді, які приходять ззовні. Організація діє не як закритий гурток, а як майданчик, де молодь перетворюється зі звичайних відвідувачів на активних творців подій:
«Ті хлопці й дівчата, які ходять до нас стабільно, дуже часто самі починають допомагати: прибирати, замітати, купувати чи підносити воду. Мені завжди хочеться допомогти їм відкрити те, для чого вони створені. Наприклад, одна дівчина прийшла до нас рівно рік тому на День молоді. Протягом цього року вона розкрилася і зізналася: "Я почала писати вірші". Підлітки часто скидають нам свої малюнки, діляться творчістю. Ми намагаємося давати їм можливість самореалізуватися. Наприклад, один хлопчик чудово плете браслети. Він не є членом нашої команди, але ми сказали йому: "Круто, давай ти проведеш свій майстер-клас". І він навчав інших плести браслети для військових. Коли в підлітків з'являється довіра, у них всередині щось відкривається», — ділиться Олена.
Історія учасниці
Контакт зі "своїми" та безпечне коло однодумців стали для молоді найсильнішим елементом відновлення. Вони діляться тим, як простір змінив їхнє повсякденне життя:
Марета Агасян, 22 роки, активна членкиня ГО «ЖВ»:
«Я вимушена переселенка, евакуювалася до Жовтих Вод із розбитого Бахмута 7 квітня 2022 року, дивом уникнувши трагедії на Краматорському вокзалі. Коли опинилася тут, у мене почалася дуже жорстка депресія через переїзд. Я думала: Господи, куди я приїхала? Раніше я була жорстким соціофобом, мені було страшно в компаніях. Але моя мама випадково потрапила на зустріч для ВПО, яку проводили на базі церкви "Життя Ісуса". Там ми познайомились з Оленою.
Марета АгасянФото: Марета Агасян
Вона запросила мене з братом на молодіжку. Я зайшла — і мені вперше в житті стало настільки комфортно в новому місці. Мене одразу прийняли в коло, ми пройшли жартівливий "обряд посвячення в жовтоводці" — з'їли по п'ять насінин зі шкарлупою, і нам фломастером написали на лобі "жовтоводка". Я навчалась на історика і психолога дистанційно. На другу зустріч Лена раптом пропонує зробити історичний квест про Україну. Я здивувалася такій довірі до абсолютно чужої дівчини, але зробила. І все — через два тижні ми з братом уже були в команді, яка планувала заходи. Спочатку простір закрив мої базові потреби за пірамідою Маслоу — безпеку, друзів, прийняття. І лише після цього я змогла думати про самореалізацію. Тепер я відповідаю за те, щоб спілкуватися з новими людьми і стежити, аби їм було максимально комфортно».
З якими викликами стикається команда?
Будь-яке реальне рішення має свої залаштунки та труднощі, і молодіжний простір — не виняток. За рік офіційної роботи команда ГО «ЖВ» залучила один невеликий грант на 40 тисяч гривень. Проєкт повністю тримається на волонтерстві: ніхто з восьми організаторів не отримує зарплати. Команда вкладає свій вільний час після фрілансу чи навчання, тому ризик банально втомитися й вигоріти є дуже високим.
Крім того, активісти стикаються з інертністю самої громади. Організувати розваги чи настільні ігри набагато простіше, ніж залучити молодь до складнішого навчання — наприклад, згаданого курсу з фінансової грамотності.
Олена Ляшенко відверто розповідає про фінансову рутину організації:
«Наразі гроші — це сфера, яка нам дається найважче. Ми написали три-чотири грантові заявки, але, на жаль, фінансування так і не виграли. Проте ми не зупиняємося. Майже всі наші заходи для молоді є повністю безкоштовними. Десь самі скидаємося на печиво, десь приміщення під івент нам дають безкоштовно — просто на доброму слові завдяки хорошим стосункам. Моя велика мрія — щоб команда простору отримувала стабільну зарплату і могла повноцінно присвятити себе цій справі», — ділиться Олена.
Що далі?
Попри фінансові обмеження, результати діяльності ГО «ЖВ» демонструють високу ефективність. Коли команда подавала грантову заявку міжнародним фондам, грошей вони не виграли, проте донори настільки захопилися потенціалом дівчат, що повністю профінансували їм навчальну поїздку до Латвії для обміну досвідом із європейськими мерами та організаціями.
Команда також реалізувала мікрогрант від Української Євангельської семінарії в Києві (Пуща-Водиця) на запуск мотиваційних сніданків.
Фото: Громадська Організація «ЖВ»
Організація активно інтегрує державний сектор — міський Центр зайнятості готовий надавати своїх експертів для майбутніх навчальних курсів простору.
Марета Агасян переконана, що вільний простір, де тебе підтримають, — це фундамент, який допомагає молоді повірити у власні сили:
«Ми намагаємося пояснити молоді, що маленьке місто відкриває великі перспективи. У мегаполісі реалізуватися важко, там ти зазвичай просто найманий працівник. А тут, де багато ніш вільні, є безліч можливостей навчитися чогось і створити власну справу. Я сама не місцева, у мене зараз немає мого рідного Бахмута. Раніше я не так сильно цінувала його, думала, що там гарне лише небо. А тепер розумію: ходити й жалітися, що все погано — це найлегший і хибний шлях. Треба просто вставати і робити своє місто живим».
Олена Ляшенко погоджується з колегою і дивиться на міграційні процеси мудро та на перспективу:
«Раніше я засмучувалася, що стільки сил, часу і свого серця вкладаєш в молодь, а вони відїзжають і відїзжають. Але я ніколи не шкодувала за те, що віддавала і робила для них з любові. Нам дуже хочеться, щоб класні люди теж залишалися з нами, але у кожного своя дорога. Зараз, я розумію ще більше, що навіть, якщо вони не залишаться в нашому місті, то повезуть із собою частинку нашої любові та правильних цінностей. Я знаю, що те добре, що ми вкладаємо, не даремне. Хтось буде підтримувати з нами зв'язок на відстані, хтось в свій час повернеться, дехто з молоді говорять нам, що коли будуть зароблять, то будуть підтримувати нашу організацію. Найголовніше, щоб ми стабільно робили свою справу, підтримували інших в ці неймовірно тяжкі часи війни і допомогли зрозуміти їхнє покликання. Ми хочемо бути тією зміною, яку хочемо бачити в нашому місті і нашій країні».
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
