Вибір професії - дуже важливий крок для молодого хлопця. Один мудрець сказав – роби те що ніхто не хоче робити і будеш жити так як інші жити не зможуть. Але я цього не знав, і тому, після закінчення восьми класів середньої школи я вступив не у Докучаївський торговий технікум, а у Докучаївський гірничий технікум за спеціальністю «експлуатація автомобільного транспорту». Молодих хлопців тягнуло до автомобілів, а за прилавок магазину не тягнуло. Ніхто з нас, учнів, не розумів, що таке технік – експлуатаційник. Ми готувалися після закінчення технікуму працювати механіками. На автотранспортних підприємствах під час проходження виробничих практик нас теж навчали ремонтувати та обслуговувати автомобілі.

Отже виходить, що радянський уряд у 70-ті роки розумів що автотранспортним підприємствам крім спеціалістів з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, потрібні спеціалісти з організації ефективної роботи автомобілів. Такі спеціалісти необхідні були для того, щоб вантажівки не їздили напівпорожніми, щоб автобуси не возили по одному пасажиру і т.і. Але досвідчені практики автотранспорту ставились до теорій легковажно, радили молодим фахівцям забувати теорії і навчатися практичній справі. Ми тим паче не розуміли для чого потрібні спеціалісти з експлуатації. В гуртожитку точилися палкі дискусії яка машина краща, «Москвич» чи «Жигулі». Більшість була на боці «Москвича». Прихильники «Москвича» посилалися на наявність ресор як у вантажівки, потужністю двигуна – 75 к.с. Все європейське програвало, комфортабельність, економічність, екологічність, низький шум, низька вібрація. Отже серед одногрупників, в ті часи прихильники європейських цінностей були в меншості.

Більшості з нас довелося вивчити автомобілі до найдрібніших деталей, а питаннями ефективності займатись не довелось.

З 1985 по 1988, я працював на Донецькому авторемзаводі у відділі забезпечення і побачив як неефективно використовується автотранспорт. Коли треба було привезти терміново невеликий, але дефіцитний вантаж відправляли вантажівку. Автомобіль для дрібних партій вантажу «Пиріжок» Іж 2715 був в дефіциті. Легкового автотранспорту не вистачало, тому «Піріжки» часто возили бухгалтерів в банк, замість того, щоб возити дрібні партії вантажів.

Згадую Нікітовську металобазу. Їхати треба через всю Горлівку по найгіршій в області дорозі. Повернутись з металобази до кінця робочого дня щастило не кожному. Завантажували кожному свою в’язанку метала в порядку живої черги. Коли підійшла черга, а твій вантаж перебуває на споді під іншими вантажами, кранівниці треба перекласти вантажі з однієї кучі на іншу. І тут може з’явитись інший отримувач, чий вантаж зверху і попросити не перекладати його, а завантажити в машину. Тоді виникали суперечки, чи дотримуватись черги, чи заощадити час. Часто суперечку вирішувала шоколадка. Іноді треба було вибирати, або витратитись на шоколад, або ночувати в кабіні вантажівки.

Радянська наука вважала транспорт не виробничою сферою. Марксизм-ленінізм поділяв суспільство на класи. Передовий – це робочий, інші другосортні. Так само виробництво вважалося головним, транспорт другорядним. Але були герої-праці, на прикладі яких виховувалося молоде покоління, і серед водіїв. Був такий що причепив до свого МАЗу три причепи і возив цеглу на будівельні майданчики. Люди казали що двигун йому ремонтували щотижня. Завантаження такого автопоїзду було окремою морокою і нервами інших водіїв, не героїв. Для розвантаження треба було обладнувати додатковий майданчик.

Коли всій цій дурості прийшов кінець, перевізники стали першими підприємцями, я їх поважаю.

Автор: Олександр Єштокін