Так іноді стається, що не всі репортажі та інтерв’ю потрапляють на сторінки нашого онлайн видання з різних причин. І цей репортаж мав всі шанси “залишитися в столі”. Хоча заздалегідь мала домовленість з виданням Вечір.Media про публікацію, але провалила дедлайн.
В одну із безсонних ночей я вирішили поділитися враженнями на своїй сторінці у Facebook, а потім і тут. Цей концерт відбувся 12 жовтня в Олександрії, куди ми відправилися дівчачою компаніє з подругою Настею і семирічною донькою Варварою.
Далі текст без змін (майже) взятий з Facebook.
З невиданого
[Я злякалася/втомилася/закрутилася і не те, щоб не надіслала репортаж у видання з яким домовлялась. Ба більше, я не написала нічого тоді взагалі]
Пишу сюди.
«Танцюй зі мноооою! Повіііільнооо! Хай зачееекаєє світ бооооожевільний!», - на сцені грав і співав Михайло, а я кричала у все горло, здійняла руки вверх тримаючи в руках телефон з включеним ліхтариком і розмахувала ним у різні боки на концерті гуту Adam в Олександрії.
Квіти для Олександри Норової, учасниці гурту Adam
Приспів повторювався раз за разом.
- І так можна весь концерт!, - кричу я Насті, що сиділа через стілець від мене.
- «а я не п‘яна» буде?, - питає з надією Варя.
З надією видати репортаж, я купила квитки і вирішила домовитись про зустріч з артистами. Страшно. Спочатку вирішила перевірити теорію шести рукостискань, бо я знала, що між мною і артистами цих рукостискань всього два.
- Паш, - кажу головному редактору, - напиши організатору концерту і спитай чи організує він ще й коментар для мене?
- Відписав, що спробує! , - відповідь не забарилася.
Невизначеність - те, що ненавиджу більш за все. Все в моєму житті має ставатися негайно і нехай не так, як мені хочеться. Але щоб я не жила у здогадках.
Написала артистам сама. Бо що, Ксюшо, може статися неприємного? Не прочитають. Прочитають і не дадуть відповіді. Прочитають і скажуть ні. Але може статися, що і погодяться.
Я, Варя і Настя приїхали заздалегідь з квітами. Як ви розумієте, мені погодили коротке інтерв‘ю перед концертом. Але зрештою все провалилось. Саундчек затягнувся. Часу не вистачило.
- Варя, все буде, а поки «хай зачекає свіііііт бооожевільний», - кричу їй і хоч я не потрапила за лаштунки, але я радію.
Варя фільмує концерт Adam на згадку
Радію, бо ще не так давно я не могла уявити, що під час війни разом з розпачем може статися зі мною ось це. Як кажуть, це щось на довоєнному.
- О, ось вона «а я не п‘яна», - вигукує Варя при появі дружини співака.
- Її звати Саша!
Ми сиділи там, де квитки коштують найдешевше, але раділи так, наче зірвали джек-пот. Виявилось, що я знаю чи не кожну пісню гурту Adam. Ті, що не знала влучали в саме серце.
«Лише для нас поглянь навколо, мила, лише для нас цей зупинився час»,- всі пісні Михайло присвячує своїй дружині. Він співає, а вона танцює, чи навіть пластично рухається. То застигне в одній позі і знову починає.
- Я хочу фотографію, а потім вже інтерв‘ю і ще подарувати щось музикантам!, - Варя стояла під сценою в черзі на фото і запевняла, що квіти то не краща ідея подякувати. А от кіндер - те, що порадує і Сашу, і Мішу, і гітариста, і ударника. Скажу, 4 кіндера справді вразили Adam. Саша зняла з себе браслет і подарувала Варі.
Наближався мій «зірковий» час і це справді було інтерв’ю до якого я готувалася найдовше. Бо шо питати, коли в тебе у розпорядженні година - зрозуміло, а коли 15 хвилини - ні.
По-перше, я боялася забути ім’я співака. Бо для мене це гурт Adam. По-друге, в мережі не так багато інформації про них, а те, що накопала - ну такоє.
В гримерці у артистів гурту Adam
- Зараз треба зібратися. Поїдемо на фонтан записати відео, а перед цим замовити їжу, - ми стоїмо в гримерці артистів. Михайло шукає місце для поговорити, а паралельно намагається організувати поїсти.
Зрештою ми спускаємось в порожню залу.
- Як вас звати?
- Ксенія
- Я - Михайло
- *сміюсь і подумки дякую, що нагадав*
Під час інтерв'ю
Я боюсь, що мої питання будуть дурнуватими і говорю про це відверто. А потім, зібравши всю волю в кулак:
- А чи могли ви уявити собі, що під час війни поїдете в тур і збиратимете зали? Приміром, 24 лютого чи навіть раніше, коли здавалося що в Україні цей бізнес малорозвинений.
- Ні, - відверто каже Михайло. Розповідає, що війну зустріли вдома, в Гостомелі. І від початку повномасштабки поставив творчість на паузу. Волонтерив, шукав чим може бути корисним і зрештою наважились на тур, аби морально підтримати людей, а армію - фінансово.
- Ви тут? А ваші діти де?, - Варя перейшла до питань, що турбували її.
- З ними все гаразд! Ми вчора бачились, - став відповідати Михайло Варі настільки ж серйозно, як і мені. - Але взяти на концерт ми їх не змогли, бо це виснажливо і для нас, і для них. Вони з бабусею зараз, а ми повернемося і знову буде все як завжди - водитимемо їх до школи, на гуртки і гулятимемо разом.
Варвара з гуртом Adam
Ми відпустили Михайла і домовились ще зустрітися на фонтані. Але вечір видався веселішим, ніж планували. На парковці стояла наша подряпана машина. Пошуки свідків. Спроби домовитись з учасником інциденту. Поліція. Багато нервів.
Може саме через це я не могла нашкребти сили та написати репортаж вчасно.
