У Жовтих Водах відбувся єдиний закритий допрем’єрний показ 20-хвилинного proof of concept фільму «Зона відчуження». Його створила місцева команда. Фільм розповідає про чоловіка, який вирушає до Зони на пошуки зниклої дружини та разом із донькою стикається з невідомими силами.
«Жовті Води.City» побували на показі та поспілкувалися з творцями стрічки про ідею, зйомки, містичну атмосферу, перший досвід у кіно та майбутнє «Зони відчуження».
Від ідеї до власного фільму
«Зона відчуження» — це 20-хвилинний proof of concept, тобто демонстраційна версія майбутнього повнометражного фільму. Її завдання — показати задум, атмосферу та можливості майбутньої картини.
Ідея виникла у режисера та сценариста Яна Білоусова після того, як він побачив матеріал про підземні шахти у Жовтих Водах.
«Хотілося зняти якесь кіно і я побачив відео на Жовтоводському сайті про те, що в нас в місті є підземні шахти. Я думаю: цікаво. А якщо в Чорнобилі є таке маленьке місто, там живуть люди і про них ніхто не знає. І так почалась ця ідея», — розповідає Ян Білоусов.
Так реальні локації Жовтих Вод стали основою для вигаданої історії.
За сюжетом, чоловік втрачає дружину-репортерку, яка перебувала у Зоні та зникла. Він вирушає на її пошуки разом із донькою. Там вони стикаються із силами, яких раніше не бачили.
Але за містичною історією ховається ще одна — сімейна.
«А зона відчуження — це більше про доньку та батька. Він втратив свою дружину, він так за нею сумував, що просто забив на свою доньку, на стосунки з нею. І вони якби стали один для одного чужими», — пояснює режисер.
За його словами, сама Зона у фільмі — це місце, через яке герої мають пройти, щоб спробувати відновити свої стосунки.
Жовті Води стали знімальним майданчиком
Зйомки проходили безпосередньо у Жовтих Водах. Команда працювала у Краснокутському лісі, Палаці культури та його підвальних приміщеннях, на території «Електрона» та інших міських локаціях.
Робота над фільмом розпочалася восени 2025 року, а завершилася наприкінці зими 2026-го.
Загалом у створенні проєкту взяли участь близько 10–12 людей.
«Довго, тому що потрібно було сумістити графіки всіх людей. Ніхто за це гроші не отримував. Також були проблеми з погодою. Коли плануєш, щоб був ясний день без снігу, випадає сніг. Коли плануєш, щоб не було дощу, іде дощ», — згадує Ян.
Для самого режисера це був перший досвід створення фільму такого формату. Найбільше складнощів, за словами Яна, було не лише на майданчику, а й за лаштунками.
«Найскладніше було все це організувати. Тому що ти сам, як чоловік-оркестр: потрібно було готувати реквізит, готуватися до знімального дня, записувати добрий звук. І це все потрібно було вмістити, всі графіки, щоб всі актори були».
Містика, ліс і навіть штучний інтелект
Оператор Артем Музичук розповідає, що процес зйомок був непростим ще й через те, що матеріал створювали у різні пори року.
«Процес зйомок був дуже складний. Напевно, складніше процесу зйомок був тільки процес монтажу, тому що це все знімалося в різні, не те що дні, а пори року. Якщо дуже сильно передивитися, можна побачити, що щось знімалося взимку, а щось влітку», — розповідає Артем.
Для Жовтих Вод цей проєкт, за його словами, став одним із найсерйозніших, над якими йому доводилося працювати. Не обійшлося і без сучасних технологій. Частину задуму команда хотіла реалізувати за допомогою зйомок із дрона, але технічно це не вдалося.
«Ми пробували зробити кадри з дрону, але в нас нічого не вийшло, тому нам довелося їх генерувати штучним інтелектом», — розповідає Артем.
«Не заходьте в ліс»: героїня Тоні Івінської-Вдовиченко
Одну з ролей у фільмі виконала керівниця театру «Фенікс» Тоня Івінська-Вдовиченко.
Її героїня має родину — чоловіка та доньку — і вирушає до Зони, вже розуміючи, що там відбувається щось незвичайне.
«Моя героїня має сім'ю, чоловіка і доньку. Вона дуже любить свою сім'ю. Вона дуже смілива, тому що відправляється на завдання до Зони, розуміючи вже на той момент, що там коїться щось дуже дивне», — розповідає Тоня.
Окремо акторка звертає увагу на моральну силу своєї героїні.
«Вона дуже сильна, особливо морально сильна, тому що коли вона записує відео в такій критичній ситуації, то вона не каже: “Врятуйте мене”. Вона говорить: “Не заходьте в ліс”. Це для того, щоб уберегти тих людей, які можуть потрапити у небезпеку».
Тема фільму була близька акторці ще до початку роботи над проєктом. Тоня двічі побувала у Чорнобилі, тому атмосфера Зони для неї була особливо цікавою. Готуватися до ролі довелося фактично в процесі.
«Ми буквально отримали сценарій і вже завтра поїхали на зйомки. Не хотіли втрачати абсолютно ні однієї хвилинки. Хотілося швидко-швидко знімати це все, щоб ця історія швидше побачила глядача».
Одним із найбільш пам’ятних епізодів для акторки стала зйомка у лісі.
«Я була вся брудна — повністю весь одяг, обличчя. Я була вся в бутафорській крові. Це було ввечері, пізно ввечері. Я одна, п'ять чоловіків біля мене знімальної групи. І приходить сімейна пара. Вони на нас так подивилися і не задали жодного питання».
За словами Тоні, ця ситуація навіть додала реального відчуття тривоги до атмосфери зйомок.
Перший досвід у кіно для Єлизавети Скуби
Для Єлизавети Скуби участь у «Зоні відчуження» стала дебютом у кіно.
Її героїня Ліза — весела, щира, енергійна та трохи наївна дівчина.
«Це був мій перший досвід. Мені дуже сподобалось. В мене героїня Ліза. Вона дуже весела, щира, енергійна і по-дитячому допитлива і наївна трошки. Незважаючи на оцю легкість, їй довелось доволі рано втратити маму. І тому протягом усього фільму у неї присутній цей страх втратити і батька, і вона це йому доволі часто показує».
Цікаво, що на момент інтерв’ю Єлизавета ще не бачила готового фільму. Допрем’єрний показ став для неї фактично першим переглядом власної роботи.
Олексій Федосеєв — частина цієї історії
Окремою сторінкою у створенні «Зони відчуження» стала робота Олексія Федосеєва.
Олексій був одним з операторів фільму. Разом із командою він працював над зйомками, але не встиг побачити завершену картину.
Для Тоні Івінської-Вдовиченко це була людина, з якою театральна команда працювала над багатьма проєктами.
«Льоша, з самого початку, взагалі, всі наші проєкти, які ми знімали нашою театральною командою, ми всі ці проєкти знімали безпосередньо з Льошею».
Олексій працював над операторською частиною, а монтаж завершували вже інші члени команди.
Для Тоні особливо емоційним став момент, коли вона дізналася, що дипломна робота Артема Музичука, до якої був причетний Олексій, отримала найвищу оцінку.
«Я так хотіла в цей момент закричати: “Льошка, я прям їхала в машині, в мене котяться сльози”. І я кажу: “Льоша, ти повинен це почути, ти повинен це побачити”».
Сам Ян Білоусов також згадує Олексія як людину, яка повірила у цей проєкт.
«Льоша був такий хлопець-добряк. Він дуже добрий парень. Спочатку я йому запропонував: “Давай знімати короткометражки, щоб набити на них руку і потім зробити щось офігенне”».
Чому фільм триває 20 хвилин?
Попри те, що «Зона відчуження» має вигляд готової історії, автори називають її саме proof of concept.
Це не фінальна версія повнометражного фільму, а демонстрація того, як він може виглядати.
За словами Яна Білоусова, створити повноцінну короткометражку навіть складніше, ніж здається, адже в обмежений хронометраж потрібно вмістити всю історію.
«Зняти короткометражний фільм складніше, ніж повнометражний. Тому що потрібно вкласти початок, середину, кінець, тобто ідею в п'ять хвилин, у сім хвилин».
Тому команда вирішила зняти частину майбутньої історії, аби перевірити власні можливості.
«Ми спробували, зрозуміли, що можемо. І тепер це як демо-варіант, який ми можемо показати людям. Якщо вони зацікавляться в цьому, вони можуть вкладати гроші і ми можемо зняти повний метр».
Що буде із «Зоною відчуження» далі?
Після закритого показу команда не планує зупинятися.
Автори хочуть подавати проєкт на кінофестивалі, брати участь у грантових програмах та шукати можливості для фінансування повнометражної версії.
«Ми будемо просувати його, будемо світити його на фестивалях, будемо залучатися до грантів», — розповідає Ян Білоусов.
У майбутньому команда також розглядає краудфандингові платформи для збору коштів на створення повного метра.
Поки що побачити «Зону відчуження» онлайн не можна. Причина — фестивальні правила, адже деякі конкурси вимагають, щоб фільм до участі не був доступний широкій аудиторії.
«В майбутньому, коли він пройде всі етапи. Тому що це не від нас залежить — фестивалі вимагають, щоб фільм нікому не показували», — пояснює режисер.
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
