У Жовтих Водах ім’я Андрія Гориніна відоме давно. Його цінують як висококваліфікованого токаря, захопленого велокросмена, організатора спортивних змагань і людину, яка ніколи не сиділа осторонь громадського життя. Але повномасштабна війна додала до його біографії нову, гірку і водночас горду сторінку — сторінку боротьби за незалежність країни. Понад два роки Андрій служив у інженерних військах, пережив оточення, мінометні обстріли, важкі поранення і повернувся до життя, яке тепер цінує зовсім по-іншому.
Андрій поділився своєю історією з пресслужбою ДП «СхідГЗК».
Андрій працює токарем на РМЗ вже 35 років. Його професійний шлях, здається, був визначений долею: батько працював токарем на Південному радіозаводі, а дід був інженером-конструктором Південмашу, автором численних винаходів. Саме їхній приклад став орієнтиром — Андрієві подобалася робота з металом, точність і відповідальність, які вона вимагає.
Після навчання у профтехучилищі він прийшов на комбінат, де пройшов практику, а після строкової служби — остаточно закріпився на ремонтно-механічному заводі. Тут він пропрацював усе своє життя, отримував призові місця у конкурсах профмайстерності, але завжди залишався скромним — робота для нього не про нагороди, а про справу.
Перехід через Атлантику: юність, яку не забути
Служба у флоті залишила в пам’яті Андрія цілі кадри — яскраві й хвилюючі. У 1990 році його корабель здійснив 24-денний перехід через Атлантичний океан до США в рамках дружнього візиту.
«Пам’ятаю ніч біля Бермудських островів… темрява, корабель гойдає на хвилях, навколо безмежжя океану, і думка: де дім? де я? — це були неймовірні відчуття», — згадує Андрій.
У Флориді екіпаж стояв на якорі поряд із кораблями 6-го флоту США. Американці приходили на екскурсії, морякам дозволяли гуляти узбережжям. Вони навіть зіграли дружній матч з волейболу — хоч і програли, але емоції були незабутніми. Тоді Андрій на мить задумався про надстрокову службу, але серце тягнуло додому.
2022 рік: повернення до строю — вже на іншому фронті
1 березня 2022 року Андрій став до захисту України. Його зарахували до інженерних військ — підрозділу, який будує укріплення, мінує і розміновує території, забезпечує просування піхоти і техніки.
Перші місяці війни пройшли на межі Харківщини та Донеччини. Там група інженерного забезпечення будувала оборонні лінії, мінувала поля й мости, щоб затримати наступ на Барвінкове. Місцеві мешканці активно допомагали — війна об’єднала людей, які розуміли, що стоїть на кону.
Після злагодження підрозділ перекинули на Херсонський напрямок, де вже тривала наступальна операція. Андрій каже, що ніколи не забуде очі жінки, яка зустріла військових сльозами щастя: «Вона просто дивилася і плакала, ніби боялася, що це сон…»
Такі моменти давали сили.
Солдат групи інженерного забезпечення
1 березня 2022 року Андрій Горинін став на захист України. Його зарахували до інженерних військ. Група інженерного забезпечення була задіяна на будівництві оборонних споруд. Спочатку стояли на кордоні Донецької та Харківської областей. Мінували поля, мости, щоб зупинити наступ ворога на Барвінкове. У будівництві оборонних ліній активно допомагало місцеве населення. Ворог був близько та щедро «поливав» вогнем.
Восени 2022 року, після двомісячного злагодження, підрозділ Андрія перекинули на Херсонський напрямок. «Тривала наступальна Херсонська операція, – розповідає А.Горинін. – Ми заходили у вже звільнені населені пункти після піхоти та важкої техніки. Пам’ятаю обличчя жіночки, яка дивилася на нас і плакала від щастя, що нарешті прийшли «свої». То дуже сильні емоції були, коли місцеві зустрічали ЗСУ.
Різні задачі нам ставили – охорона важливих об’єктів, відновлення переправ, мінування-розміновування. Ми прочісували поля, шукали елементи касетних ракет, що не розірвалися. Ставили помітки, а вже професійні сапери знешкоджували їх. Під час мінування ворог часто застосовує різні хитрощі – натягнуту волосінь, риболовні гачки, розміщує під міною ще одну, застосовує батарейки на протипіхотних мінах, які потім не бачить міношукач. Тому розмінування – справа досвідчених саперів».
Оточення
Після Херсонського напрямку знову був Донецький. Намагаючись обійти Бахмут, ворог заходив з флангів – Соледар, село Бахмутське. Бійцями з інженерних військ посилили розвідроту, щоб стримати просування противника. Було дуже «гаряче». Під час виконання одного з бойових завдань Андрій з побратимами потрапив в оточення. «Ми були не просто на нулі, а на мінусі, якщо можна так сказати, – згадує він ті події. – Повне оточення, навкруги вагнерівці, а у нас двоє поранених. Чекали підкріплення. Воно прийшло лише вночі. Виходили у повній темряві, без ліхтариків, по багнюці, хоча відбувалося це напередодні Нового року. Пощастило. Вийшли. На жаль, один із поранених побратимів не вижив, дуже тривалою була евакуація… Потім був госпіталь, де відновлювався від отриманої контузії. Зараз вже притупилися відчуття, які переживав на війні. А тоді, звичайно, було страшно: все вибухає поряд, попереду невідомість – куди пошлють, що будемо робити…»
Другий день народження
За тиждень після лікування солдат Горинін повернувся в район Бахмута. Цього разу група інженерного забезпечення отримала завдання облаштувати «гнізда» для кулеметників. Працювали в парі. Почався обстріл. Напарник Андрія отримав поранення. Потрібна була евакуація. Зв’язку з іншими групами не було. Обстріл посилювався. Старший групи направив А.Гориніна за підкріпленням. Пересувався посадкою, аж раптом відчув сильний біль – поряд розірвалося чотири міни й уламками прошило праву частину тіла – перебило ногу, потрощило лопатку, ключицю, ребра, пробило легеню. «Я стікав кров’ю, уже думав, що там і залишуся. На моє щастя, дорогою повз мене проїжджав «бусік» іншої частини. Вони мене помітили, підібрали й автомат мій забрали, який через брак сили не міг нести і лишив навпроти в кюветі. Це було 28 січня 2023 року. Тепер у мене є другий день народження».
Важке поранення потребувало тривалого лікування та реабілітації. Дніпро, Київ, Львів, Мукачево, Виноградів – такі були медичні маршрути. Але повноцінного відновлення не відбулося. В нозі й досі знаходиться уламок, який тисне на нерв та завдає болю. Лікарі не беруться його видаляти, говорять, що краще не стане. Не в повну силу функціонує і рука через роздроблену лопатку та пошкоджену ключицю. Після тривалого лікування Андрій знову повернувся на службу. Будучи обмежено придатним, служив у протиповітряній обороні телефоністом, забезпечуючи зв’язок між групою ППО і штабом. На бойовому чергуванні стояли у Дніпропетровській області. Лише через рік, коли з’явилися зміни в законодавстві, що дозволили військовим з інвалідністю звільнитися зі служби, Андрій повернувся додому.
Після служби Андрій Горинін продовжив працювати на РМЗ. Наразі виконує легку роботу, але довго стояти біля станка важко, дається взнаки поранення. Фізичному відновленню допомагає хобі – велоспорт. Ветеран радіє, що зміг до нього повернутися. Останні років 15 Андрій активно займався велоспортом на любительському рівні, організовував змагання з крос-кантрі. До повномасштабного вторгнення почав готувати нову велотрасу у Краснокутському лісі. Планував навесні 2022-го провести змагання. Та довелося відкласти захід на три з половиною роки, а замість траси будувати оборонні споруди на фронті.
В середині вересня цього року здійснилася його мрія – на новенькій трасі пройшли перші змагання за участю кросменів із Кривого Рогу, Вільногірська, Дніпра. Андрій також взяв участь у велогонці. «Велосипедний спорт непростий, як, напевне, і будь-який інший, – говорить ветеран. – Та це хобі тримає мене у гарній фізичній формі. Думаю, завдяки моєму захопленню швидше пройшла реабілітація, інакше навіть не знаю, чи зміг би відновитися до нинішнього стану».
За два з половиною роки служби світогляд Андрія Гориніна відчутно змінився. Говорить, що за цей час воював та лікувався у різних куточках України, зустрів багато нових людей, почув чимало щемливих історій. Якщо раніше тримався одного робочого місця, тепер став легким на підйом. Планує відкрити майстерню з ремонту велосипедів. «Взагалі я вважаю, що мені пощастило, – говорить Андрій. – Я навіть на велосипеді можу їздити. Нехай щастить усім захисникам та захисницям України. Нехай доля береже тих, хто служить, і всіх українців!»
