Кохання буває різним – шаленим і тихим, випробуваним часом і народженим у буремні дні. У Жовтих Водах є пари, чиї історії доводять: справжнє почуття живе попри всі виклики.
До Дня святого Валентина ми зібрали розповіді п’яти закоханих, які знайшли одне одного та поділилися своїми секретами щасливих стосунків.
Вікторія та Олександр Вієнки — пара, яка стала брендом
Вони такі різні. Він – розумний, вона… кмітлива. Він – спокійний, виважений. Вона – шалена, імпульсивна. Вони, наче «+» та «-», але й досі не вирішили між собою, хто «+», а хто «-». Він називає її «крихітка», вона голосно сміється над цим. Їх знають у місті, про них говорять з усмішкою та навіть називають їх брендом.
Познайомилися вони наприкінці 80-х. Знайомство в команді КВН «відбилося» на все життя. Так, жартома, Олександр та Вікторія прожили понад 35 років. Навіть на питання: "Яка найважливіша риса чоловіка?" Вікторія впевнено відповіла: "Почуття гумору!"
Історія кохання почалася 23 лютого, на вечірці в дискоклубі «ЕХО» (колишнє «Старе місто», теперішнє АТБ). Під ранок на танцполі лишилася одна Вікторія і один-єдиний поціновувач тих диких танців – Олександр. Він, оскільки був чемним і вихованим, змушений був провести її. І вона вже його не відпустила.
Вікторія згадує, як на першому побаченні мріяла про поцілунки, а він цілував їй… ручки.
Одружилися в буремні 90-ті. З посмішкою згадують, як до весілля вони двічі «розходилися». Але "Я настирлива!" – каже Вікторія. "Я чітко знала, кого хочу, і впевнено крокувала до своєї мрії!"
"Мене в 90-ті виключали з комсомолу за зв’язок із “начальником”", – згадує Віка.
Сашко був секретарем міському комсомолу. А його за зв’язок із комсомолкою «пісочила» партія.
Такі були часи. Було всяке. Було й складно: тотальне безгрошів’я, безробіття, відсутність власного житла. Гуртожиток. Немовля. Голодна любов.
"Я ніколи не чув від неї закидів про гроші. Ніколи! Жодного слова. І я дуже ціную це", – каже Олександр.
Що найважливіше у шлюбі? Одноголосно: "Довіра. Ревнощі «вбивають» відносини. Якщо ви не довіряєте один одному – вам у різні боки. Не марнуйте час. Ще важливо мати особисті кордони і особисті захоплення", - додає жінка.
Олександр підтримує спорт у Жовтих Водах (бокс, мотокрос, дзюдо, самбо,сумо). Вікторія багато подорожує. "Все справедливо: він розумний, я – красива", - усміхненно каже Вікторія»
Але ми маємо спільні захоплення: музика, ровери, лижі, посиденьки з друзями, подорожі.
Він підтримує всі її шалені захоплення, мужньо витримує її скажений ритм. Вона безмежно йому вдячна за довготерпіння і вселенську мудрість!
"Ми не сваримося, бо в обох є язик, і ми вміємо розмовляти," – це їхня порада молоді. "Не шукайте привід для сварки, шукайте привід для того, щоб бути разом!"
"Так, у нас зараз критичні часи. Маємо непорозуміння щодо волонтерства", - каже чоловік.
"Мого зооволонтерства", – додає Вікторія.
"Це мене дратує, – каже він, – коли вона так глибоко занурюється у все. Зараз от це зооволонтерство… Я її не бачу. 24/7 вона когось рятує, стерилізує, комусь допомагає. А я?!"
Вона дивиться на нього з викликом:
"Тобто ти проти?"
"Ні-ні, просто… Шкода тебе".
І тут же Олександр додає:
"Але я ж знаю, що якщо її відірвати від улюбленої справи, вона ж тоді мені мізки винесе!"
"Головне, що хотілося б порадити всім, банально, але щиро, - каже Віктторія, - життя таке швидкоплинне. Цінуйте кожен день, радійте кожній хвилині, кохайтеся щомиті, не втрачайте часу, не втрачайте себе. Усім любові."
20 років разом: історія Катерини та Олександра Швецових
Історія Катерини та Олександра — це розповідь про кохання, яке встояло на випробуваннях часу та відстані, і про мудрість, що приходить лише з роками.
Познайомились вони після дня народження подруги, коли Катерина була школяркою. Перші зустрічі і знайомство змінили їхні долі, але для справжнього кохання ще мав пройти час.
І ось коли Катерина вже навчалась в академії, вони знову зустрілись. Тоді вони зрозуміли, що не можуть один без одного. "Ми жили в іншій країні, чоловік працював, а я його чекала вдома", — розповідає Катерина.
Їхнє кохання не було швидким і безтурботним, але з роками вони навчилися цінувати один одного. Пройшло 8 років спільного життя, перш ніж вони офіційно одружились. За 20 років шлюбу, жодного разу не розлучалися.
"Не тільки кохання важливе у відносинах. Поважати один одного, підтримувати, довіряти — це основа міцних стосунків". Їхнє кохання було перевірене на часі. "Гроші можна заробити, а от повагу тільки заслужити", — каже Катерина. І для них це стало найважливішим у подружньому житті.
Вони разом вже 20 років. За цей час у них народилась чудова донька. І хоча життя інколи приносило труднощі, Катерина і Олександр знають, що для них найголовніше — бути разом і підтримувати один одного. "Виходити заміж треба за стіну — за чоловіком, що завжди буде твоєю підтримкою", — додає Катерина.
І хоча жоден із них не вважає себе "головним" у сім'ї, у їхньому домі завжди відчувається гармонія. "Головний — це чоловік", — жартує Катерина, "а дружина лише каже, що сьогодні головне."
Їхня історія — це не просто про кохання, а про взаємну підтримку, віру в один одного та здатність приймати життя таким, яким воно є, з усіма його труднощами. "Залишайтеся вірними один одному, не бійтеся долати труднощі разом. Якщо є любов і повага — все буде добре".
Катерина та Олександр Швецови разом із донькою
Ніколи не пізно для кохання: історія Ніни Фесенко та Миколи Горланя
Кажуть, що справжнє кохання не знає ні часу, ні віку. Ніна Фесенко довгий час була сама, не сподіваючись, що в її житті знову з’явиться справжнє почуття. Але одного дня, коли їй було вже 60, а Миколі — 63, вони зустрілися у храмі, і ця зустріч змінила все.
Познайомилися вони в 2013 році. У храмі під час сповіді хористи можуть вийти відпочити. Під час такої перерви Ніна захоплено ділилася враженнями від подорожі в Карпати, звідки нещодавно повернулася. Її розповідь зацікавила Миколу, і він попросився у гості, аби побачити рекламне відео того місця. Зайшовши до її квартири, оглянувся і несподівано промовив: "Враження, що я повернувся додому". Так і сталося — відтоді вони разом уже 11 років.
Їхній шлюб відбувся 16 лютого 2014 року, коли вони зробили вибір на користь кохання та поєднали свої долі.
Під час війни труднощі не оминули і їх, але вони долали їх разом — завдяки вірі, невтомній праці та любові.
"За одинадцять років подружнього життя ставлення до кохання змінилося. Справжнє, воно набуває іншого змісту: більш турботливе, чуйне, більш лагідне і бережливе", - пояснює жінка.
Найбільшу підтримку вони знаходять одне в одному — у довірі, розумінні та обіймах.
"Кохання — це чистота і повна довіра у відносинах, бо кохання — це світло", — каже Ніна. А їхня історія доводить: кохання може прийти в будь-якому віці. Головне — бути готовими прийняти його.
Микола Горлань та Ніна Фесенко
Любов, що витримує час і війну: історія Миколи та Любові Маляренко
Історія цієї пари — це справжній приклад того, як кохання може залишатися сильним навіть у найскладніші моменти життя. Вони разом вже 8 років, пережили чимало, включаючи розлуку під час війни, але все одно залишаються одне для одного найважливішими людьми.
Микола та Люба згадують момент знайомства, але кожен по-своєму. Для Люби це було немов щось миттєве і чарівне: "Я побачила його на роботі і зрозуміла, що це саме той чоловік. Він був таким звичайним, в брудних штанах, ремонтував машини. Мені стало цікаво, хто це, і я почала спостерігати за ним. Сказати, що я закохалась з першого погляду...я в 10000 разів закохалась", — згадує вона.
Микола, у свою чергу, пригадує знайомство з жартом: "Я спокійно собі працював нікого не чіпав і до нас на цех привели нову співробітницю, поставили навчатися до моєї колеги. Машинки старі були і часто ламалися голки, і Любу як молоду робітницю ганяли до мене, щоб я поміняв голку. Таке перше знайомство і зустріч, яке запам'яталося фразою: "Коля іголка".
Один із найскладніших моментів для пари настала в 2023 році, коли Микола пішов захищати країну. Відстань стала справжнім випробуванням для Люби. "Найбільше важко було, коли ти не можеш бути поруч, не бачиш його місяцями. Але ми пообіцяли витримати все, і це кохання стало лише сильнішим", — розповідає вона.
Крім фізичної відстані, війна принесла й психологічні труднощі: постійні переживання за життя чоловіка, страхи, які переросли в нову реальність для кожного. Але Люба знайшла у своєму серці спокій і підтримку для нього, адже чоловік, хоч і на фронті, залишався її найкращим другом і партнером.
Коли ж вони починають говорити про справжнє кохання, їхні думки теж дещо відрізняються, але вони знаходять спільну точку. Люба пояснює це так: "Справжнє кохання для мене — це коли ви підтримуєте один одного, довіряєте і вам комфортно разом. Ми з Миколою завжди допомагали одне одному. Він завжди підтримував мене у всіх починаннях, навіть коли я відкривала бізнес."
Микола, зі свого боку, вважає, що справжнє кохання — це глибоке єднання двох людей: "Кохання — це коли дві зовсім різні людини стають одним цілим. Воно не потребує зовнішніх доказів або подарунків, а тільки довіри та підтримки. У нас з Любою є така гармонія. І я знаю, що, навіть якщо прийде час, коли діти виростуть, ми залишимося один для одного."
Микола та Любов Маляренки з дітьми
Від шкільних років до подружнього життя: Історія Івана та Юлії Клінк
Іван і Юлія — молоде подружжя, яке пройшло чимало випробувань, але кожне з них зміцнювало їхні стосунки. Їхня історія почалась ще в школі, де вони були знайомі, але справжнє зближення відбулось лише у 2015 році, коли Іван написав Юлії в соціальній мережі. Юлія була тиха й спокійна, а Іван — справжній розбишака. Але цей перший крок став початком їхнього кохання, хоч і не без перерв. Після кількох місяців стосунків, вони на деякий час розійшлися, але не могли одна без одного, тож їхня історія тривала на відстані.
"Це було дивно, але водночас дуже цікаво — не зважаючи на те, як ми змінилися, ми все одно не могли один без одного. І я була готова дати другий шанс." — згадує Юлія.
Попри це, вони завжди відчували, що зв'язок між ними особливий. І в 2021 році, коли життя поставило нові випробування, Іван, зізнавшись у своїх почуттях, зробив крок на зустріч Юлії. Це стало початком їхнього серйозного подружнього життя. Вони разом подолали відстань між ними, переїхавши з Кривого Рогу до Жовтих Вод, та все змінилось після того, як почалась війна.
"Я пам’ятаю, як він написав мені в 2021 році, зізнавшись, що бачить мене своєю дружиною. Вже тоді я знала, що це більше, ніж просто емоції, це те, чого ми обидва давно чекали." — додає Юлія.
Однак навіть в цих складних обставинах вони підтримували одне одного. Іван приїхав до Юлії, і вже після цього вони почали планувати своє спільне майбутнє. Важливим кроком у їхньому житті стало весілля, а згодом і народження доньки Софійки. Іван став чудовим батьком, активно допомагаючи Юлії в догляді за малюком. Попри складнощі, вони доводять, що справжнє кохання — це не тільки емоції, але й здатність підтримувати, прощати і працювати разом на спільну мету.
"Народження Софійки стало справжнім чудом. І навіть у найважчі моменти війни ми залишалися разом, бо знали: нас нічого не розлучить." — говорить Юлія.
Іван про справжнє кохання: "Справжнє кохання — це те, що було пройдено крізь роки і залишилось таким самим, яким було на початку. Для того, щоб зберегти кохання, треба бути відкритим, вірним і не лицемірним."
Юлія про справжнє кохання: "Це те, заради чого ти готовий піти навіть у вогонь. Від чого твоє серце і душа палають нестримно. Те, що дає тобі сили розвиватись і йти далі, навіть коли здається, що всі проти тебе."
Іван та Юлія радять усім парам: не бійтеся долати труднощі разом, йти на компроміси, цінувати моменти, проведені разом, і найголовніше — поважати один одного, жертвуючи чимось заради коханої людини.
Іван та Юлія Клінк разом із донечкою
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
