На Східному гірничо-збагачуваному комбінаті працює чимало жінок, які чекають коханих з війни. Пресслужба підприємства зустрілася з однією з них - Анною, яка розповіла свою історію про те, як долала виклики долі, коли її Дмитро став на захист Батьківщини.
Хто повідомлення: ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» у Facebook
Мирне життя, щаслива родина
Для Анни та Дмитра ремонтно-механічний завод став не лише майданчиком для роботи, а й місцем зустрічі двох половинок.
Дмитро прийшов на завод відразу після служби в армії у 2006 році. На ливарній дільниці працювали його мама і брат Сергій, вони і порадили йти на виробництво. Влаштувався сталеваром. Робота сподобалася, тому трудився завзято, постійно підвищував рівень своєї майстерності.
Через два роки на цю ж дільницю також за рекомендацією мами (вона, як і старша сестра, працювала кранівницею) прийшла і Анна. Молодий чоловік почав робити дівчині знаки уваги, на які вона відповідала взаємністю.
«Він дуже гарний – високий, міцний, чорнявий. Мені відразу сподобався, – з ніжністю говорить Анна. – Почали зустрічатися, згодом побралися, народився син Володимир. Одним словом, знайшла на заводі і роботу, і кохання».
Анна працює стрижневиком ручного формування і термістом на ливарній дільниці РМЗ. Вона виконує роботи з набивання форм, які потім формуються в ґрунті. В готові форми сталевар заливає розплавлений метал. Далі Анна проводить термічну обробку відлитих деталей у спеціальній печі. Робота дуже відповідальна, тому тут виключається найменша неуважність.
Велика війна
У листопаді 2022 року Дмитра мобілізували на службу. Анна згадує, що перша реакція на цю звістку була такою, як і у багатьох сімей, – шок. По-перше, тому що попереду невідомість та велика небезпека. По-друге, вона розуміла, що все навантаження щодо піклування про родину тепер буде на її жіночих плечах.
«Це дуже важко, – ділиться емоціями наша співрозмовниця. – Окрім повсякденних справ, я стикнулася з купою складних питань, які потрібно було вирішувати. Мені дуже пощастило з колегами: підтримували морально, допомагали транспортом при вирішення різних питань і фінансово, коли не вистачало коштів. Дуже їм вдячна. У нас чудовий колектив – дружний, веселий, працьовитий, та класний начальник дільниці – Валерій Олександрович Проценко. Таких керівників ще треба пошукати (у мене є з чим порівнювати) – завжди підтримає, підкаже. Так, наприклад, коли влітку цього року чоловік отримав поранення, мені потрібно було поїхати до нього на тривалий час. Питання з відпусткою і щорічною, і за свій рахунок взагалі не стояло. Валерій Олександрович постійно був на зв’язку, запитував, яка потрібна допомога. Була постійно потужна підтримка. Це дорогого вартує».
Дім – робота
Протягом року після мобілізації Дмитро ніс службу на Київщині, виконував завдання з охорони об’єктів. А восени 2023-го його разом з побратимами направили на передову: Донеччина, Серебрянський ліс. Це було черговим випробуванням для родини. Анна з Дмитром домовилися «нуль» називати роботою, а повернення до дислокації підрозділу – «домом».
«Коли хлопців відправляли на роботу, то це були найважчі дні, а подекуди й тижні, – розповідає жінка. – Ті моменти, коли Діма виходив на зв’язок, були просто сплеском емоцій. Я розуміла, що це тільки на пару днів, але все одно можна було трохи розслабитися. Найтяжче було, коли хлопців виводили на роботу на 15-20 днів. Молилися днями і ночами всі за них. Це було непросто пережити, коли більше двох тижнів ти нічого не знаєш про свою рідну людину, яка знаходиться в самому пеклі війни».
Життя триває
Влітку 2024 року Дмитро отримав важке поранення. Зараз проходить лікування, попереду – тривала реабілітація. Рідні та колектив його дуже підтримують, постійно на зв’язку. Відразу після поранення Анна була поряд з чоловіком два місяці. Її турбота та любов допомагали Дмитру боротися. Це відчувало не тільки подружжя, про це говорили і лікарі. Наближався вересень, потрібно було збирати дитину до школи, та й роботу ніхто не відміняв. Зараз вона вдома, але за першим дзвінком готова летіти до свого коханого. Вона зізнається, що чекати чоловіка з війни було важко, втім нині теж нелегко – велике навантаження: дім, госпіталь, робота, дитина.
«Нічого – ми сильні, разом ми з усім впораємося, – впевнено говорить дружина захисника. – Звичайно, ми розуміємо, що так як раніше, вже не буде, але життя триває. Будемо жити, насолоджуватися спілкуванням, їздити на відпочинок всією родиною, треба ж ще онуків дочекатися. Зараз головне, щоб чоловік одужав. Діма налаштований оптимістично. Інакше не можна. Він дуже сильний, справжній герой, говорить, що заради нас все стерпить, все зробить, все буде добре. Україні бажаю якнайшвидше Перемоги та Миру, а родинам захисників – зустріти свої героїв живими та здоровими!»
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
