Ліцей імені Лесі Українки є одним із лідером серед закладів освіти міста й області. Заклад вже понад 30 років навчає учнів, приймає участь в різноманітних проектах, раніше проводив обмін учнів за кордон, та і зараз активно розвивається. Вже 4 роки навчальним закладом керує тендітна Світлана Йосипівна Коржовська. Кожен її день – це безліч дзвінків, комунікації з людьми, але найголовніше — це розвиток закладу та навчання дітей.
Журналісти Жовті Води City провели один день з директором ліцею, та дізналися, як заклад освіти готується до нового навчального року.
Я приходжу до ліцею в будній день. Попередньо з Світланою Йосипівною ми домовилися зустрітися о 9:30. Директор попередила, що багато часу в неї немає, але розповісти про навчальний заклад вона дуже хоче.
Одразу на вході до закладу мене зустрічає черговий працівник, жінка показує, як дійти до кабінету директора. А поки йду, зустрічаю персонал закладу, ті попереджають, у Світлани Йосипівни нарада.
Заходжу і бачу, що директор спілкується з вчителями, вітаюсь і проходжу в кабінет.
- Вітаю Таню, приходьте, я майже закінчила, - каже Світлана Коржовська.
Поки чекаю, роздивляюся кабінет, тут багато різних папок та документів. Нарада закінчилась і я залишаюсь наодинці з директором.
- Не дуже вас відволікаю сьогодні? Бачу, у вас багато роботи? - кажу я.
- Знаєте, в школі завжди багато роботи. Відверто скажу, не було часу спеціально готуватися до нашої зустрічі, оскільки, окрім цього, я займаюся мотокросом. Мій чоловік є головою обласної федерації мотокросменів, а я — її секретар. Ми вже тривалий час займаємося цим спортом. До війни наша діяльність була набагато активнішою, адже ми їздили по всій Україні, організовували кроси. Але зараз, через карантин, а також війну, усе стало складніше. Проте завдяки спільним зусиллям місцевої влади та мотокросменів, нам вдалося продовжити цю діяльність, і от готуємося до змагань. Це стало для мене віддушиною. Робота в школі з дітьми — це інколи проблеми і стреси, але мотокрос надає можливість відволіктися, займатися чимось зовсім іншим. Це зовсім інша енергія, інші люди, і це дійсно заряджає.
Поки спілкуємося, до кабінету заходить бухгалтер, ми зупиняємо розмову, і директор підписує документи.
Що стосується роботи в школі, то в освіті Світлана Йосипівна з 1992 року. Починала як вчитель початкових класів, паралельно навчалася в Дніпропетровському національному університеті на географічному факультеті. З 1995 року працювала вчителем географії, зокрема в гімназії імені Лесі Українки, куди прийшла у 2001 році. В 2007 році стала заступником директора з навчально-виховної роботи. У 2020 році, після смерті директора, подалася на конкурс на посаду директора і вже чотири роки займає цю посаду.
- Ви вже 4 роки керуєте ліцеєм, чи не було страху пробувати себе у новій, важливій ролі?
- Звісно, був страх, адже це зовсім інший рівень обов’язків та вимог. Як і кожна людина, я адекватно розуміла, що це інший рівень відповідальності. Боялася не тільки за себе, а й за те, чи зможу я виправдати довіру колективу. Проте саме колектив став тією рушійною силою, яка допомогла подолати цей страх. Колеги, які тривалий час працювали зі мною як із заступником, звернулися до мене з проханням очолити заклад. Вони висловили свою довіру, і я не могла підвести їх. Ми разом вирішили, що будемо зберігати і примножувати напрацювання нашого закладу.
Чому “Леся Українка”?
Ми виходимо із кабінету, директор хоче показати мені укриття, а поки йдемо запитую, про назву ліцею, чому саме Леся Українка.
- Я свого часу спілкувалася з колишнім директором ліцею Віктором Олександровичем, і це була його ідея. Він сказав, що у нього було багато думок, але він зупинився на Лесі Українці, напевно, через її творчість. "Щоб не плакать, я сміюся," – казав він. Це вражає, наскільки незламною була ця жінка, наскільки яскравою українською постаттю вона є. Її творчість зачепила його. Він хотів обрати гуманітарний напрямок закладу, і тут, як сам Бог велів, якщо гуманітарний напрямок – то треба брати літературну творчість, і Лесю Українку – згадував він. Ми дуже тішимося, що наш заклад носить ім'я Лесі Українки. Щорічно святкуємо її день народження, зазвичай у Палаці культури, де презентуємо наші найкращі здобутки: найкращих учнів, досягнення у різних сферах – спорті, освіті, музичній творчості. Це дає змогу показати, що всі діти заслуговують уваги і що всі вони талановиті.
Навчальний заклад був заснований у 1993 році на базі середньої школи №2. Ліцей складається з двох корпусів: перший — це будівля 1956 року, в якій розташовувалася друга школа, другий корпус, побудований у 1993 році. 27 років заклад існував як гімназія з поглибленим вивченням іноземних мов. Вивчали тут три мови - англійська, французька та іспанська.
Зараз у закладі зберігся гуманітарний напрямок. Є іноземна філологія та історико-правовий профіль, також тут працюють над тим, щоб дати дітям можливість спробувати себе в інформаційних технологіях.
- У нашому місті ми єдині, хто забезпечує іноземний профіль і історико-правовий профіль. Я думаю, що це правильно, що діти міста мають можливість обирати. Є заклади, що пропонують математичний, біологічний, хімічний профілі, і це важливо для вибору майбутньої професії. Ми взаємодіємо з вищими навчальними закладами, щоб проводити ранню профорієнтацію, щоб діти могли вчасно визначитися з тим напрямком, у якому вони хочуть працювати.
Протягом багатьох років заклад був відомий своєю міжнародною співпрацею. Ліцей мав підписані міжнародні програми обміну учнями та педагогами з Францією, США та Німеччиною. Особливо активними були ці програми у період до 2005-2007 років.
- На той час наш заклад був лідером серед навчальних закладів міста за кількістю міжнародних програм. Це була фішкою Віктора Олександровича, колишнього директора. Йому вдавалося активізувати різні програми. Значна фінансова підтримка була спрямована на закупівлю комп'ютерної техніки та поповнення бібліотечного фонду літературою іноземними мовами. Це мало величезне значення, оскільки вивчення іноземних мов без відповідної літератури є надзвичайно складним завданням.
Обміни з іншими країнами були важливою частиною нашої діяльності. Наприклад, наші учні їздили до Франції на 1,5-2 місяці для навчання, і французькі діти також приїжджали до нас. У 2014 році ми започаткували подібну програму з Польщею, зокрема з ліцеєм у невеликому місті Гожув-Великопольский на заході Польщі. Наші учні відвідували Польщу, а польські діти приїжджали до нас, що створювало унікальні можливості для культурного обміну та взаємодії.
Однак, з 2016 року ці обміни призупинилися, каже Світлана Коржовська. Спочатку це було пов’язано з подіями Революції Гідності в Києві, а потім з антитерористичною операцією на сході України. Партнери з Польщі вирішили обмежити особисті обміни учнями через безпекові ризики, зважаючи на те, що наша область є прикордонною.
- Наразі ми підтримуємо зв'язок онлайн, обмінюємося літературою та інформацією, а також отримуємо волонтерську допомогу. Зараз, коли закордонні партнери тимчасово призупинили обміни учнями, ми активізували інші напрямки співпраці, зокрема методичну та матеріальну допомогу, а також підтримку у вигляді проєктів від міжнародних партнерів і донорів. Війна також підштовхнула нас до розвитку нових напрямків.
Укриття
Поки спілкуємося з директором, доходимо до укриття. Що для мене було здивуванням, то це те, що воно знаходиться посеред школи на першому поверсі в підвальному приміщенні. Дітям не треба далеко йти, все в одній будівлі.
У ліцеї Лесі Українки минулого року здійснили капітальний ремонт підвального приміщення, для майже 400 учнів, все зробили за підтримки ЮНІСЕФ та Європейського Союзу в рамках програми "Спільно до навчання".
- Ми отримали суттєву допомогу від ЮНІСЕФ, це укриття оснащене туалетною кімнатою, гарячою і холодною водою, має 7 мебльованих кабінетів для навчання. ЮНІСЕФ також забезпечив автономне опалення укриття та електропостачання, а також надав меблі для початкової школи, замінив 150 вікон, відремонтував туалети та забезпечив 400 пледів і карематів для дітей, тару під воду, павербанки. Окрім того, надано інформаційні матеріали щодо безпеки під час обстрілів та повітряних тривог, - говорить директор перед входом в укриття.
Ми спускаємося по сходах вниз і Світлана Коржовська продовжує розповідати
- Це відкидний пандус, на випадок, якщо є діти з інвалідністю. Це “серце” укриття – генератор та безперебійник. Все приміщення обладнане 9 лампами, вони автономні від генератора.
За словами директора, укриття поділено на дві частини, для старшої та початкової школи. У загальній кімнаті бокси, кожен клас має 3 таких: аптечка, де скласти речі та щоб зберігати смаколики. Всюди є вентиляція, вода, вогнегасники, замінені батареї.
Заходимо в приміщення для старшої школи.
- Всюди ЮНІСЕФ вішає картини, для психологічного розвантаження. Ось тут навіть зробили неонову дошку. Так, можливо не такі глобальні зміни, але все зроблено так, щоб дітям було зручно.
Поки директору телефонують, я продовжую екскурсію. Бачу, що використали приміщення по максимуму. Є туалетна кімната, бойлер, холодна та гаряча вода, все для комфортного перебування.
- Далі у нас приміщення для початкової школи, - каже директорка, закінчивши розмову телефоном. Тут як повноцінні класи. Для психологічного розвантаження стінка з кульками. Нашим дітям наскільки це подобається, що вони не бояться йти під час тривоги в укриття.
Проходимо різні кімнати і я приємно вражена, всюди свіжий ремонт та нові меблі. Зовсім немає враження, що ми у підвалі і це укриття, тому психологічно тут дуже легко знаходитися.
Навчання дітей
Виходимо з укриття і йдемо в класи, в деяких вже закінчили ремонтні роботи, в деяких, процес йде до завершення. Тож треба перевірити, як все проходить.
- Скажіть, а ви помітили чи вплинуло дистанційне навчання на погіршення знань у дітей?
- Так, на жаль, є така тенденція. Але ми вимагаємо вирішити цю проблему. Ми співпрацюємо з українською організацією " SaveED ", яка допомагає реалізувати проект ліквідації освітніх втрат, що виникли через два роки карантинів і дистанційного навчання. Почали впроваджувати додаткові заняття з математики, англійської мови та української мови, щоб допомогти учням надолужити пропущене.
Ми підходимо до класу.
- Це в нас клас початкової школи, в нас 30 першачків в цьому році. Всі кімнати світлі та просторі. А меблі до речі від ЮНІСЕФ.
Початкова школа в ліцеї з'явилася у 2020 році.
- Зараз дуже серйозно реформується освіта і говорять, що з 2027 року з'явиться академічний ліцей, а інші заклади стануть закладами без старшої школи - гімназіями. Тому ми розуміли, що якщо ми втратимо старшу школу у нас залишиться декілька класів базової школи. Ми зорієнтувалися і поставили собі за мету створити початкову школу. Це був великий виклик, але завдяки підтримці міста та міського відділу освіти ми змогли його реалізувати. Ми шукали педагогів, збирали діток, зацікавлювали і мотивували і на сьогодні в нас є чотири класи.
У 2023 році в ліцеї відкрили "клас безпеки", розповідає мені директор, для того, аби щоб діти мали розуміння, що таке міна, яка пожежна небезпека може бути. Велика кімната, розділена на зони, кожна з яких має назву. Повністю є ігровий майданчик - дорога.
- Намагалися створити все якнайкраще, все зроблене силами педагогів. Минулого року діток приводили, і для них це було “вау”, - згадує Світлана Йосипівна.
Ми йдемо по коридору далі, директор каже, в минулому році їм вдалося встановити відеоспостереження в закладі, також відновили теплицю, де вирощують зелень, для власної їдальні.
Поки розмовляємо йдемо коридорами, на стінах багато грамот, фотографій, як учнів, так і дітей.
- Це невеличка наша фотоісторія, в нас є наш внутрішній проєкт “Стіни мають говорити”. Де є місце, локація - ми розмістили фотографії, щоб кожен учень чи педагог, який працює чи працював міг побачити себе.
На сьогодні у ліцеї 400 учнів і 14 класів. В цьому році 6 випускників відзначені за успіху навчання золотою медаллю.
- Наша гордість – це наші учні і їхні результати, які свідчать про високий рівень підготовки педагогічного колективу. Ми пишаємося досягненнями наших учнів: наприклад, Світлана Потапова, випускниця 11 класу, отримала максимальні бали з математики, англійської мови та історії України, а також 195 балів з української мови на мультинаціональному тесті. Ми пройшли перші в місті інституційний аудит, де оцінювались чотири напрямки нашої діяльності: безпека, безпечне середовище, педагогічний колектив та освітній процес. Я хочу сказати, що наш колектив успішно пройшов цей інституційний аудит. Напередодні війни ми встигли отримати повний пакет документів, тому можемо спокійно працювати, маючи ліцензію та результати аудиту. Наразі у нас працює 27 педагогів, які успішно реалізують всі завдання, поставлені Міністерством освіти і батьками як основними замовниками освітніх послуг.
Ми опиняємося в холі, біля входу закладу, тут два великих банери, вчителі та 11-класники.
- В нас дуже багато внутрішніх проектів, це ще один "Наша гордість - наші випускники". На початку року випускники роблять банер свого класу, і він протягом року стоїть в холі. І таких банерів у нас є з кожного року, всі випускники. А на наші ювілеї ми вивішуємо всі банери.
Підготовка до навчального року
Зараз навчальний заклад готується до нового навчального року. Як і торік, формат навчання тут планується змішаний. Ремонти, прибирання, підготовка кабінетів. Світлана Йосипівна кожен день слідкує за процесами.
- Ви вже визначилися, як діти будуть навчатися з 1 вересня?
- Формат навчання цього року визначатиметься в умовах воєнного стану. Ми будемо працювати в змішаному форматі: очні заняття протягом 4 годин в закладі та дистанційно через платформу Classroom. Ми адаптуємося до цифрових змін: минулого року почали використовувати електронні журнали, які тепер замінили паперові. Це полегшує процес, бо батьки можуть відразу бачити оцінки дітей. Наша школа постійно в пошуках можливостей для покращення умов навчання.
Що стосується підготовки до нового навчального року, то процес триває весь рік, каже Світлана Йосипівна. Літній період активізує певні роботи, бо немає учнів. За літній період тут повністю оновили каналізацію в туалетах, замінивши чавунні труби на пластикові. Також працюють над заміною освітлення на енергозберігаючі LED-лампи, щоб зменшити витрати на електроенергію.
- Ми переобладнали 5 класів, провели поточні ремонти. Територія закладу велика, і в нас є тир, який набуває особливого значення в умовах національного патріотичного виховання. Ми подалися на кілька проєктів для ремонту цього приміщення і сподіваємось на успішний результат.
Минулого року ліцею вдалося потрапити в міжнародний проєкт продовольчої програми, який забезпечував харчування для учнів початкової школи з березня. Цей проект покривав 30% вартості харчування.
- Ми продовжимо взаємодію з міжнародними програмами і цього року. Ми також перемогли в проєкті щодо фізичної культури і спорту і отримали спортивне знаряддя для дітей. Цього року ми продовжимо працювати в цьому напрямку, сподіваючись на подальші успіхи.
- Чи змінилося ваше життя, після того, як ви стали директором?
- Воно змінилося на 100%, – усміхаючись каже директор. – Раніше я більше займалася освітнім процесом, тепер частіше думаю про технічні аспекти – ремонти, укриття, модернізацію. Щоденна робота включає оцінку безпекової ситуації, контроль харчування та взаємодію з батьками. Весь процес роботи директора – це постійний моніторинг ситуації, оперативна реакція на зміни і намагання забезпечити всім учням якісну освіту навіть в складних умовах. Ми прагнемо дати максимум нашим дітям, не втрачаючи можливостей для розвитку і участі в конкурсах та змаганнях.
За час проведений з Світланою Коржовською, я дивувалася, як вона встигає поєднувати керування таким великим закладом та звичайне життя. Нашу розмову часто переривали телефонні дзвінки, та педагоги, які уточнювали робочі моменти. І так проходить її кожен день, повний відповідальності та рішучості. По Світлані Йосипівні видно, що вона віддана своїй справі, наповнена оптимізмом, любов’ю до дітей та до всього нового.
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
