Жительці Жовтих Вод Вікторії Капкаєвій 27 років. Через спінальну м’язову атрофію близько 20 років вона прикута до інвалідного візку. Попри це, дівчина намагається вести активний спосіб життя. Жовті Води.City зустрілися з нею, аби дізнатися про виклики, що доводиться долати щодня. Зокрема, щоби дістатися до аптек, магазинів та місцевих кафе.
У чому проблема?
За даними Державної статистики, станом на січень 2021 року, в Україні налічувалося 2 мільйони 703 тисячі людей з інвалідністю. Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України ця статистика стрімко зросла. За перші 10 місяців війни, з лютого по грудень 2022 року, інвалідність одержали понад 45 тисяч українців, що в 3,5 раза більше, ніж у довоєнному 2021 році. Експерти стверджують, що насправді число людей, що зазнали інвалідності значно більше, адже отримати цей статус зараз проблематично.
За словами Вікторії Капкаєвої, ставлення суспільства упродовж останнього десятиліття помалу змінюється на краще. Також дівчина зазначає, що ситуація в Жовтих Водах дещо легша, адже тут не доводиться користуватися громадським транспортом. Найголовнішою проблемою для людей з інвалідністю залишається доступність до великої кількості закладів міста.
Про Вікторію Капкаєву із Жовтих Вод
Ми домовилися зустрітися з Вікторією в одному з подвір’їв багатоповерхівки, що розташована на вулиці Козацької Слави.
- Я вже добре вивчила та знаю всі маршрути міста, якими можу пересуватися, – коментує з посмішкою Вікторія. Вона приїхала на електричному візку самостійно.
Під час знайомства Вікторія зазначає, що вона одружена, має п’ятирічного сина та намагається бути соціально активною. Але з останнім є проблеми, адже не у всі заклади міста вона може потрапити безперешкодно. Проте жінка не скаржиться, адже впродовж останнього десятиліття помічає зміни в соціумі.
- Пам’ятаю, як у дитинстві нас із бабусею не пустили до магазину. Причина – я на візку, а візок забруднить підлогу. Тоді була негода!, – згадує дівчина й додає, що тоді бабусі довелося вчинити ґвалт, аби відстояти свої права.
Вікторія каже, що зараз таку поведінку собі не дозволить жоден заклад.
Про пандуси, бордюри та вбиральні
Вікторія Капкаєва на візку з дитинства, тож уже неодноразово змінювала їх протягом життя. Зараз вона користується електричним. Це дозволяє пересуватися містом із меншими зусиллями, а під час негоди не бруднити руки.
- Але ж подолати бордюр на візку неможливо, – зітхає вона. – Доводиться ризикувати та виїздити на проїжджу частину, де повз тебе їдуть машини й вантажівки на високій швидкості.
Ситуацію з пандусами в місті Вікторія коментує як більш-менш сприятливу. Пропоную їй подолати цей шлях разом, аби протестувати хоча б один поблизу нас. Але марно, бо дівчина добре знає, де вони розташовані. Каже, на вулиці Козацької слави їх немає. Тож ми залишаємося спілкуватися в подвір’ї одного з будинків.
Журналістка Жовті Води.City під час зустрічі з Вікторією Капкаєвою
- Пандуси почали з’являтися, і це вже добре! Почали будувати дворівневі, замість крутих, – каже вона й перелічує ряд закладів, які відвідує щодня, або ж доводилося відвідувати. Серед них аптеки, приватна поліклініка «Профімед», аптека "Медсервіс", міський Палац Культури та приймальне відділення міської лікарні, яке оздобили ще й належною вбиральнею.
Це звучить фантасмагорично, але у 21 столітті люди з інвалідністю в Україні продовжують боротися за доступні вбиральні. Вікторія зітхає, що встановлення поручня не розв’язує проблеми. Оснащення спеціалізованого санвузла вимагає певних норм і навіть спеціалізованого ліжка, щоб людині було зручно.
Що не так із кнопками виклику?
Заклади без пандусів обирають рішення – встановити кнопку виклику. За цією ідеєю співробітник має покинути робоче місце, аби допомогти людині з інвалідністю.
- По-перше, ці кнопки дуже часто встановлюють у недоступних місцях. Вони розташовані або ж за бордюром, який неможливо подолати самостійно, або ж занадто високо, – пояснює дівчина.
Якщо ж вдалося скористатися кнопкою, то далі все відбувається не так, як хотілося б. Людині доводиться пояснювати, за чим вона прийшла, просити обрати товар:
- Але є товари, які не хочеться обговорювати з продавчинею!, – підсумовує жінка.
Як Вікторія Капкаєва бореться за свої права?
Вікторія розповідає, що, як будь-якій людині, їй іноді хочеться провести час зі сім’єю поза домом. Наприклад, у кафе. Вона не чекає слушної години, аби суспільство помітило її та людей, що мають інвалідність. Вікторія зітхає, що більшість закладів відпочинку недоступні:
- Я зверталася до власників кафе на різних етапах: до й після відкриття закладів. Усі мої звернення були марними. «Приходьте до нас хоч щодня. Будемо заносити вас», – сказали мені одного разу. А ще була відповідь, що збудують літній майданчик, і я зможу завітати туди.
І, справді, у тому кафе збудували літник, але на сходинці, яку неможливо подолати людині з електричним візком. Вікторія пояснює, що заносити людину з візком небезпечно, як і для неї, так і для людини, що нестиме:
- Електричний візок важкий. Разом зі мною – понад 150 кілограмів. Мене можуть впустити, а людина може отримати проблеми зі спиною! Я не мішок картоплі! Мене не треба носити. Я хочу мати можливість обслуговувати себе самостійно!
