Про війну 25-річний тренер та спортсмен Євген Лук’янченко знає з власного досвіду. У 2014 році його рідний Краматорськ опинився в окупації, яка тривала протягом трьох місяців. Попри всі тривожні дзвіночки напередодні повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, Євген не думав, що на цей раз йому доведеться покинути дім і облаштовувати життя на новому місці. Про евакуацію та нелегкий старт професійної діяльності він розповів журналістам онлайн видання Жовті Води.City.
Євген Лук’янченко - тренер з кікбоксингу та тайського боксу, майстер спорту міжнародного класу України та суддя міжнародної категорії.
Ми зустрілися з Євгеном в залі тренажерної зали “Лев”, що базується в приміщенні школи № 9. Вона нині не працює. Тут саме проходило тренування юних кікбоксерів Тімура та Єгора. Вони стали першими вихованцями Євгена у Жовтих Водах і вже встигли вибороти призові місця на обласних змаганнях. Спорт та діти - дві складові, без яких боксер Євген Лук’янченко не уявляє свого життя.
Про життя до 24 лютого 2022 року
У світ спорту трирічного Женю привів батько, Сергій Вольмирович. Він став першим і практично єдиним спортивним наставником хлопця. Сергій Лук’янченко - тренер з кікбоксингу та тайського боксу, голова Донецької обласної асоціації кікбоксингу, офіційний представник мiжнародних кікбоксерських організацій WPKA та ISKA у Донецькій області.
“Протягом навчання в університеті у мене були інші тренери, але тато все одно продовжував мене тренувати, давати слушні поради”, - розповідає Євген. Згодом Євген з батьком стали колегами.
Євген на змаганнях до 24 лютого 2022 року
“До повномасштабного вторгнення працював у краматорській спортивній школі. Тренував дітей разом з батьком. Він був старшим тренером, а я молодшим, - згадує Євген. - Очолювали обласну федерацію з кікбоксингу”. Кікбоксерів Лук’янченків знають далеко за межами Донецької області. Серед вихованців Сергія Вольмировича чемпіони області, України та світу. Про Євгена багато писали місцеві газети та онлайн видання, адже він неодноразовий переможець змагань.
Як розвивалися події після 24 лютого 2022 року
“Прокинувся від сильного вибуху і побіг в коридор”, - каже Євген Лук’янченко. Спортсмен розповідає, що усвідомлення того, що відбулося повномасштабне вторгнення російської армії на територію України, прийшло не одразу.
“Згадували 2014 і думали, що все мине скоро. А якщо затягнеться, то в будь-який момент можемо виїхати, адже знайомих достатньо в різних містах України”, - такі думки панували у родині Лук’янченків у перші дні вторгнення.
Вся спортивна спільнота Краматорська поставила на паузу тренувальний та навчальний процеси, а тренери міста взялися допомагати військовим та цивільним: розвантажували мішки з піском і гуманітарну допомогу.
“На другий-третій день з'ясовуємо, що російська армія на підступах до Києва та Харкова. Що робити - неясно. Повна розгубленість”, - Євген зізнається, що такого повороту подій він аж ніяк не очікував.
Протягом наступного місяця кожен новий день мало відрізнявся від попереднього - розвантаження автівок з перервою на сон та моніторинг новин. Не було схоже, що війна швидко завершиться.
“Через місяць життя в такому режимі нерви почали здавати. Сенсу залишатися далі в місті я для себе не бачив, - констатує тренер, трохи соромлячись своїх слів. - Я хотів тренувати та працювати. Взагалі, хотів просто жити”. Він пояснює, що відчуває себе кепсько без того, до чого звик.
Ми продовжуємо розмову, стоячи біля підвіконня спортивної зали, де юні кікбоксери продовжують тренуватися, не зважаючи на нас. Євген іноді обертається, аби дати вказівку Тімуру і Єгору, тоді вони починають виконувати наступну вправу.
Про евакуацію та пошуки роботи у Жовтих Водах
Протягом березня ситуація в Краматорську залишалася відносно спокійною. Перших значних втрат місто зазнало у квітні. Тоді росіяни завдали ракетного удару по міському залізничному вокзалу. 8 квітня 2022 року в Краматорську загинула 61 людина, ще 121 було поранено.
“Не хотіли нікуди їхати, але одного вечора вирішили, що потрібно”, - розповідає Євген. Жовті Води Лук’янченки обрали через те, що тут живе їхній родич і відносно безпечно. Спортсмен додає, що виїжджали родиною - з дружиною, батьками, бабусею та дядьком - без особливих проблем і з впевненістю, що повернуться незабаром. Сергій Вольмирович вірив, що це станеться за декілька тижнів, а Євген сподівався вже влітку зібрати своїх вихованців у стінах краматорської спортивної школи.
Але в червні 2022 року Євген Лук’янченко провів перше тренування для жовтоводських дітей.
“Починати професійну діяльність було важко, адже групи немає, зали для тренувань також немає”, - розповідає спортсмен. Війна звела нанівець все, до чого вони з батьком йшли та вибудовували роками. Оснащене приміщення краматорської спортивної школи довелося змінити на заняття просто неба на жовтоводських спортивних майданчиках.
“Невдовзі стало холодати, і я активно почав шукати спортивну залу для оренди, - розповідає про свої поневіряння Євген. - Також звертався і в спортивну школу, аби влаштуватися на роботу, та отримав відмову. Звертався в тренажерні зали, але мені пропонували нереальні умови співпраці”. Врешті решт, Євгену пощастило потрапити до тренажерної зали “Лев”, де йому пішли назустріч.
“Навряд повернусь додому цього літа”: про досягнення і плани на майбутнє
На заняття до Євгена у залі стало приходити вже не двоє, а четверо хлопців. Тут з’явилася можливість тренуватися у будь-яку погоду та працювати з дорослими у тренажерній залі.
У березні вихованці Євгена Лук’янченка, Тімур Гладій та Єгор Шумянський, представляли Жовті Води на відкритому чемпіонаті Дніпропетровської області з кікбоксингу ISKA, який проходив у Кам’янському, і вибороли чотири медалі. В розділі К-1 (повний контакт) хлопці посіли третє місце. В розділі «Лайт-контакт» Єгор отримав бронзову нагороду. В розділі "Поінт-хард" Тімур виборов золото.
Євген Лук'янченко з Єгором і Тімуром
Зараз Сергій Вольмирович проживає та продовжує свою тренерську діяльність в Німеччині. Женя не втрачає надії зустрітися з батьком на чемпіонаті світу, який відбудеться там цього року. Для цього він продовжує тренуватися і готуватися, аби потрапити до збірної України. Хоча зізнається, що тренування даються вкрай важко:
“Здається, що готуватися було б значно легше, якби тренування проходили з тренером, в рідному місті та рідній залі. Самому дуже важко, а ще й постійно пригнічують Новини Жовті Води з рідного міста”.
В розмові спортсмен зізнається, що йому дуже хочеться повернутися додому. Та ілюзіями він себе не тішить і будує плани на життя у Жовтих Водах:
“Буду продовжувати тренувати, планую набрати групу дітей та їздити на змагання".
Cпівавтор: Павло Єштокін
