Через напад росії тисячі людей, покинувши свої домівки, евакуювалися зі Сходу та Півдня України. Там ведуться запеклі бої за українську землю, а цивільні тижнями сидять в підвалах у повній блокаді під обстрілами окупантів, без їжі, газу та електрики. Єдиний вихід для них – евакуюватися. З перших днів повномасштабного вторгнення Жовті Води приймають людей з інших регіонів країни, які рятуються від війни.
Жовті Води City публікує історії п'яти переселенців, що були змушені евакуюватися у Жовті Води.
Переселенка з Херсону
Чоловік Анни Усової до 24-го лютого був співвласником невеликого сімейного бізнесу з обслуговування вантажного транспорту у Херсоні, яким вони займалися більш як 15 років. Втім один ворожий ракетний удар зруйнував все попереднє життя.
"Я народилася та все життя прожила у рідному Херсоні, чекала на звільнення міста майже 9 місяців. Коли були в окупації не наважились виїжджати до Криму, бо то була б дорога в один кінець, а єдиний виїзд через Запоріжжя - був дуже небезпечним, люди там зникали."
Анна Усова Фото: Архів/Анна Усова
Анна згадує, через 10 днів після звільнення міста - 21 листопада, по станції технічного обслуговування вороги нанесели ракетний удар і вона втратила бізнес. Це і підштовхнуло до думок про виїзд. Через постійні обстріли міста по цивільній інфраструктурі та заради психіки 8-річного сина, родина прийняла рішення виїжджати.
"Через декілька днів після того, як ми поїхали, прилетіло і в нашу оселю. Тепер життя треба починати з нуля. Обрали Жовті Води оскільки тут маємо близьких родичів, які гукали нас з початку окупації. Переїхавши сюди місяць назад зрозуміли, як чудово жити в тиші та просто радіти життю", - каже Аня.
Анна Усова з родиноюФото: Архів/Анна Усова
"Коли ми вперше зайшли до магазину та побачили повні прилавки їжі, то відчули себе дикунами, як давно ми цього не бачили. Після невеличкої екскурсії містом, зрозуміли, що нам тут буде затишно. Багато зелених ялинок, у нас на півдні такого немає."
Анна каже, поки що роботу у місті не шукали, бо мають невеликі заощадження, але у майбутньому думають почати свій бізнес у Жовтих Водах. Зізнається, дуже хоче додому, де все рідне.
"Дуже сумую за своїм подвір'ям, подругами, а син сумує за рідною школою та друзями, які тепер по всьому світі. Вдома залишились майже всі речі, за якими сумую, з собою забрали тільки домашніх улюбленців - трьох папуг. Головне, що ми живі та у безпечному місті."
Фахівець з переговорів із Харкова
Останні 5 років Наталія Ющенко працювала фахівцем з переговорів в пивоварній компаній у Харкові. Її енергії вистачало не тільки на роботу, але й на виховання двійнят. Втім змінити звичний ритм життя вона була вимушена 24 лютого.
"В дитинстві я жила неподалік заводу з виробництва пива. На початку 2000-х там були гарні соцпакети. Згодом, коли стала студенткою, їздила на автобусі мимо підприємства, заглядала у вікна великого офісу і мріяла стати частиною великого підприємства, де є корпоративні цінності, де поважають працю людей, де можна розвиватися".
Наталія ЮщенкоФото: Архів/Наталії Ющенко
Наталія згадує, коли 24 лютого почула власними вухами жахливі вибухи, через закрите вікно в дитячій кімнаті одразу ж зібрала речі і поїхала з міста.
"Вранці, 24 лютого, о 4:30 мені подзвонила моя мама, вона живе на стороні Чугуєва, куди прилетіли перші ракети з самого початку, і вона бачила весь жах вибухів з вікна. Вона почала майже кричати в трубку: "Доцю, почалася війна, я чую вибухи, летять ракети, війна, я бачу зорево у вікні". Чоловік одразу поїхав на заправку (5 ранку), ще без черги встиг заправити автівку, бо ми одразу знали, що поїдемо у Жовті Води, але не знали, що поїдемо на наступний день".
У Жовтих Водах у Наталії залишилась квартира від свекрухи, стояла мебльована й порожня.
"Особливо я про Жовті Води нічого не знала, за 13 років була тут декілька разів, і по місту не гуляла. Перші дні оговтувалися від всього того, що трапилося з нами та нашою країною, з дому майже не виходили, важко було сформувати якісь асоціації, та ще й на фоні тих повідомлень, що писали мої колеги в чат, вибухи, руйнування, вибухи".
Вперше згадує жінка, повноцінно вийшла з квартири 1 березня, пам’ятає, як стояла біля каси в магазині і їй прийшло повідомлення про вибух біля її дому в Харкові, жахливі фото зруйнованого дому навпроти, вибиті вікна, автівки горять, люди лежать.
"Я завмерла і мабуть, у мене був такий жах на обличчі, що жінка, яка стояла поруч зі мною, підійшла до мене і каже: "Якщо Вам потрібні дитячі речі, я бачу, що ви переселенці, то можете мені написати, ось мій номер", це і привело мене до тями. І тоді я стала розуміти, що люди в місті чуйні, готові допомогти, згодом це підтвердилося ще не одноразово. Найбільше багатство міста – це люди", - розповідає Наталія.
Наразі Наталія продовжує працювати на своєму підприємстві онлайн, каже потрібен тільки інтернет.
"Так, до міста я звикла, що мені подобається, то це, що Жовті Води можна об’їхати на машині за 10 хвилин, особливо чудово, коли ти мама двох дітей, все встигаєш. Багато різноманітних занять для дітей: танці, гімнастика, вокал, дзюдо. І для матусі є чим зайнятися: фітнес, пілатес, йога і все це з професійними тренерами, на високому рівні".
Наталія Ющенко з дітьми
"Залишатися жити тут не плануємо, бо віримо в перемогу і хочеться до дому, але, ми вже майже рік у Жовтих Водах, і я не хвилину не сумнівалася, що це прекрасне місто. Дуже не вистачає нічного життя, бо ми любимо ходити на великі масові заходи, різні концерти. Не вистачає великих магазинів і торгових центрів, того що було у Харкові".
Фармацевт з Попасної
Ольга Ляхова 8 років працювала фармацевтом в аптеці. Роботу дуже любила, тому що працювати з людьми її стихія. Але з початком повномасштабної війни вона вже забула, як це робити те, що любиш всією душею.
"З 24 лютого моє місто було під постійними обстрілами, я живала в бомбосховищі в центрі міста, вулицю нашу обстрілювали щодня, більшість будинків були розбиті".
Ольга Ляхова Фото: Архів/ Ольга Ляхова
Про Жовті Води Ольга ніколи не чула, доля привела її сюди випадково.
"Знайомий, який вже привозив у Жовті Води людей порадив перевезти нас сюди. Я не чула про це місто, їхала в нікуди. Як тільки приїхали мені місто дуже сподобалося, дуже затишне, красиве, тихе. Одразу допомогли місцеві мешканці, хто чим міг, віддавали просто так посуд і речі, навіть телевізор віддали. За що величезне, людське спасибі від щирого серця".
На цей час жінка стоїть в центрі зайнятості. Каже, з роботою зараз важко не тільки тут, а й у будь-якому місті. Але додає, хто шукає той обов'язково знайде.
"Мого міста немає, його стерли з лиця землі, будинок згорів. Планую залишитися тут у Жовтих Водах. Інших варіантів і міст я не розглядаю. Дуже мені це місто припало до душі", - каже Ольга.
Ольга Ляхова
"Дуже сумую за рідним містом, за будинком, за улюбленою мною роботою, за знайомими, рідними, друзями. На жаль, усіх розкидало кого куди, але головне що всі живі. А все інше то наживне, заробимо дай бог, придбаємо".
Медичний працівник з Вугледару
Юлія Варибрус 15 років працювала в лікарні Вугледара. До 24 лютого була медичною сестрою приймального відділення. У березні вона приїхала у Жовті Води, починати нове життя.
"Я завжди хотіла допомагати людям і у своїй професії відчувала себе дуже потрібною. Я родом з села Павлівка, це неподалік Волновахи. Вирішили виїжджати 11 березня, коли почався обстріл мого села і я тоді вже на 3 місяці вагітності після підвалу захворіла. Стало зрозуміло, що треба рятувати свою родину, сина якому зараз 7 років, та ще тоді ненароджену доню".
Варибрус ЮліяФото: Архів/ Юлія Варибрус
Приїхала Юлія з родиною у Жовні Води випадково, пригадує, що їхали просто якомога далі від війни і туди куди вистачило палива, це виявилося місто Жовті Води.
"Про місто майже нічого не знали, але воно одразу нас привабило, було дуже спокійне і здавалося, що ми в іншому житті, після побачених смертей та всього жаху. Місто одразу ж привабило своїми жителями, які допомагали нам з продуктами, речами, підтримували морально.
На даний час Юлія в декреті, але встигла попрацювати перев'язувальною медсестрою в хірургії Жовтих Вод.
"З працевлаштуванням мені теж допомогли місцеві, директор 12 школи Віра Миколаївна порекомендувала до кого звернутися і вже за 2 дні я готова була вийти на роботу. Співробітники хірургії стали мені, як друга родина. Зараз зайнята повністю донею, яка при пологах отримала травму, ми з нею кожного місяця змушені їздити на обстеження та реабілітацію".
До міста Юлія вже звикла, хоча каже, все одно тягне додому. Жовті Води ж тепер стали другою домівкою, оскільки повертатися родині Юлії не має куди.
Юлія Варибрус з сином
"Наше село знищене і наш будинок теж, ми залишилися без майна, лишилися тільки спогади. Сумуємо за друзями, рідними і звісно за домівкою. Нам навіть здається, що повітря там було якесь своє рідне, і дихалося легше. Але життя триває, ми переможемо і витримаємо все. Сподіваюся, що ще колись мої дітки побачать мій рідний край".
Фітнес-тренер з Харкова
Євгенія Зуєва до 24 лютого працювали тренером в трьох харківських фітнес-клубах. Тренерство обрала, бо любить спорт, в цій сфері дівчина і продовжує працювати, втім уже в Жовтих Водах.
"Мені подобається допомагати людям ставати здоровішими, досягати намічених цілей в фітнесі. Сама я родом з Луганської області, у 2014 році через війну на Донбасі переїхала жити до Харкова. З Харкова вирішили виїхати на початку березня, коли в наш будинок прилетів снаряд і ми зрозуміли, що залишатись там дуже небезпечно".
Євгенія Зуєва
До Жовтих Вод дівчину з чоловіком покликали друзі, в яких тут були родичі, вони, згадує Євгенія сказали, що тут безпечніше.
"Чесно кажучи, до цього про це місто навіть і не чула. Ми приїхали взимку, коли місто було не в найкращому своєму вигляді, воно здалось мені дуже сірим та трохи моторошним. Але здивувало те що тут багато добрих людей, які хотіли нам допомогти. Може то нам так пощастило, але на нашому шляху були тільки такі люди", - каже Женя.
Наразі дівчина працює тренером у фітнес-клубі "Сакура". Зізнається, починати все спочатку на новому місці було важко.
"Спочатку здавалось кому воно треба, той фітнес, бо в країні війна і в людей наразі інші пріоритети. Також було важко морально налаштуватись на те, що ми ні сьогодні, ні завтра не повернемось додому і треба починати працювати в іншому місті. Шукати нове місце для роботи, та нових підопічних. Але потім все якось так пішло. Прийшов один клієнт, а далі по "сарафанному радіо" один за одним підтягнулись інші".
Поки що каже тренер, переїздити вони нікуди не збираються. А як буде далі, життя покаже.
"Як сказала одна знайома дівчина: "Дивись, Жовті Води затягують", та й вона в чомусь права. В нас тут вже така кількість знайомих та друзів, що й не перерахуєш. А наші клієнти постійно намагаються взяти з нас обіцянки, що ми від них не поїдемо. Та ми чесно кажучи поки нікуди і не збираємось. А як буде далі не знаю".
Євгенія Зуєва
Євгенія зізнається, багато за чим сумує і в останній час багато над цим думає.
"Сумую за вулицями Харкова, я дуже любила по них гуляти, особливо в сонячну погоду. Сумую за тим кафе в центрі міста, де постійно пила каву, в мене там навіть був улюблений столик біля вікна. Сумую за тим, що раніше до моїх рідних було 5 хвилин ходьби в інший двір, а тепер 3 доби різними видами транспорту. Цей список наразі можна ще довго продовжувати. Але хоч би що там було, наразі через багато причини ми не можемо туди поки що повернутись. Вдома багато чого пам’ятного лишилось. Якісь дрібнички, завдяки яким вдома створювався затишок, кубки чоловіка з футболу, якісь мої дипломи з фітнесу, речі, подарунки".
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
