Вже майже сім місяців російські війська обстрілюють українські міста, знищують цілі житлові райони, вбивають мирних людей. Ця повномасштабна війна залишиться в пам'яті жовтоводців особистими історіями, свідченнями, фотографіями. Деякі з тих фотографій, стали символами незламності, жаху, суму, болю, втрат.
Жовті Води.City зібрали фотографії жовтоводців за перший місяць відкритої війни проти України. Наші герої згадали, як і чим жили в той час.
Анатолій Святенко
34 роки, керівник Школи Козацького Гарту "Хорт" ім. М. Пошедіна
Анатолій з побратимамиФото: З особистого архіву Анатолія Святенко
"Ми готувались до цієї війни, але я до останнього думав, що це буде пізніше і не за таким сценарієм. Зібравши своїх місцевих хлопців, поїхав в військкомат. Поїхали в поліцію, де домовились про співпрацю.
Потім був сформований взвод - тридцять з гаком хлопців, які готові були боронити місто, і пішла спільна робота з військовими та поліцією по облаштуванню блок-постів та чергуванню на них, чергування в місті, виїзди на затримання мародерів.
Продовжувались облаштування позицій, проводились постійні тренування, колотились "коктейлі", яких було стільки, що можна було всю росію відправити на пошуки Гагаріна, збиралась гуманітарна допомога на передову, та купа різних подій про подальший розвиток яких буде колись написана інша стаття", - розповів Анатолій.
Вікторія Афонасенко
30 років, займається рекламою
Вікторія у супермаркеті на фоні пустих полицьФото: З особистого архіву Вікторії
"Був страх смерті, голоду, окупації...страх невідомості. Як і багато хто я знайшла свій порятунок у допомозі іншим. У перші тижні ми з чоловіком скуповували продукти і розвозили нужденним", - згадує Вікторія.
Перетримка тварин Фото: З особистого архіву Вікторії
"На фото міська перетримка тварин. На початку війни ми відвезли туди кілька мішків корму і я зняла відео, щоб показати друзям і підписникам це місце. Так я прийшла до того, що хочу допомагати тваринам, адже вони не отримують зарплат", - розповіла Вікторія.
Михайло Мурашкін
40 років, волонтер, фахівець в галузях IT, медіа та зв'язків з громадськістю
Михайло з кумоюФото: З особистого архіву Михайла Мурашкіна
Михайло керівник БФ "Герда", співзасновник "Координаційного центру м. Жовті Води", учасник волонтерського штабу "КЦ". З початком війни комендант місцевого бомбосховища, доброволець, заступник керівника гуманітарного штабу районного ДФТГ у м. Київ.
"На фото зустріч з кумою у Києві. Обидва з Жовтих Вод. Катя – військовий медик. Була в учебці на "Десні". Їх частину розбили в перші дні, декілька днів добиралась до Києва без зброї, їжі та амуніції. Зустрілись в мене вдома в Києві. Відпочила – і знову на фронт", - згадує Михайло.
Пункт відеоспостереженняФото: З особистого архіву Михайла Мурашкіна
"На фото імпровізований пункт відеоспостереження у бомбосховищі. На вулицях з’являлись ДРГ. Очікували наступ орків.
В сховищі було понад 240 людей, з яких 46 – діти. Зі зброї – 1 мисливська рушниця 12 калібру, пістолет Флобера та пневматика. Встановили цілодобове чергування та обвішали камерами всі підходи до будинку – як виявилось потім – не даремно", - розповів чоловік.
Вікторія Хлопкіна
35 років, волонтер БФ "Герда" ім. Анни Смольскої, засновник і адміністратор групи "ЖВ на Пульсі"
Укриття, де була ВікторіяФото: З особистого архіву Вікторії Хлопкіної
"Багато неділь я зовсім не могла нічого фотографувати, хоча люблю це діло. Не бачила навкруги нічого, щоб могло примусити посміхнутися.
Історія фото - я вперше від початку повномасштабної, вийшла з племінницями в магазин. На вулиці пролунала тривога. Ми опинилися в бомбосховищі. Відповідальність за малечу понад усе. Це наше майбутнє і наша надія", - згадує дівчина.
Гуманітарна допомога Фото: З особистого архіву Вікторії Хлопкіної
"Кінець березня - ми приїхали на пошту, за першою допомогою, яка прийшла від небайдужого жовтоводця, який мешкає в Польщі.
Все було доставлено в жовтоводський хаб. Не втомлююсь дякувати всім, хто допомагав і допомагає українцям і Україні загалом", - розповіла Вікторія.
Анна Поліщук
34 роки, працює тренером
Подаровані Анні квіти Фото: З архіву Анни Поліщук
"Чому букет? Перші квіти з початку війни, на свято, перше свято, яке ми не відзначали. Їх подарував мій друг, з ним і його дружиною ми з перших днів війни тримались поруч.
Облаштували собі бункер, допомагали хлопцям з місцевої ТРО, планували майбутнє за різними сценаріями війни.
Кольори цих квітів - символ незламності, стійкості і мужності нашої країни. Це мої перші гарні емоції, моє перше заспокійливе, перше свято. Тут я точно вже зрозуміла, що життя триває далі", - поділилася Анна.
Квартира, яку Анна знайшла переселенцямФото: З архіву Анни Поліщук
"Перший місяць був адовим за відчуттями, повний безконтрольний хаос у голові та діях. Тут я дякую своїм батькам та друзям, з якими ми приймали цю нову реальність разом.
Потім питання: "Кому дійсно потрібна поміч, хто в найскрутніших обставинах?" Тут мені зустрілась Світлана Капуста, вона знала кожну зареєстровану сім’ю, якій потрібна була поміч. Вона ж і познайомила мене з сім‘єю з Мар’янки (там, звідки вона приїхала, житла у них не залишилось). Я допомогла з житлом і облаштуванням його. Мені пощастило з ними. Відповідальні, добросовісні, приємні. Зараз в мене вже дружні стосунки з ними.
А на питання дівчини зі зруйнованого міста: "Аня, навіщо ти нам допомагаєш ?", я не вагаючись відповіла: "Я б хотіла зустріти таку саму Аню, якщо не дай Боже та ЗСУ мені потрібно буде виїжджати з рідного містечка". Ми зараз дуже потрібні один одному. Ми теж такий собі маленький фронт", - розповіла тренер.
Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
